Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед таких людей і 28-річний Владислав Карпець. У першій рік повномасштабної війни він добровольцем долучився до лав ЗСУ, був на першій лінії фронту у Запорізькій та Донецькій областях.
Про Владислава Карпця Вільному Радіо розповіла його мати Олена.
Владислав Карпець родом із Сумщини. Народився у селі Саї, однак згодом його родина переїхала до селища Липова Долина. Хлопець закінчив 9 класів місцевої школи, після чого вступив до училища у Ромнах: там спочатку вивчився на кухаря-кондитера, а потім — на технолога з харчування.
“Він дуже любив спорт, футболом займався. Любив читати книги, відпочивати на природі. Як видасться вільна хвилинка — одразу їхав на рибалку. І серед друзів був авторитетом, до нього всі тягнулися. Завжди був у перших рядах: конкурси, ігри, спорт. В училищі педагоги казали, що його завжди вистачало і свою роботу зробити, і допомогти хлопцям та дівчатам. Дуже старався, ніколи нікому не відмовляв”, — розповідає про Владислава його матір Олена.
Після училища хлопець поїхав працювати за кордон. Кілька років жив у Польщі, Литві та Чехії, працював на заводах, змінив кілька спеціальностей. Напередодні повномасштабної війни Владислав уперше за три роки повернувся додому.
“Він одразу [коли росіяни відкрито напали на Україну] почав казати, що піде на війну. Ще у 14-му році хотів піти, але тоді мені вдалося його відмовити, адже йому освіту треба було ще отримати. Він же і в армії не служив через стан здоров’я. А тут він посидів вдома до грудня [2022 року] і пішов у військкомат. 19 грудня йому виповнилося 27 років, одразу після цього пішов”, — пригадує Олена Карпець.
Те, що син вже долучився до лав ЗСУ, стало для неї несподіванкою, згадує Олена. Та доповнює: у розмовах Владислав погоджувався на вмовляння матері залишитися вдома.
“А потім прийшов і сказав: “Мамо, у мене 29-го [грудня 2022 року] відправлення”. Питаю його, чого ж він так поспішив, а він каже: “Мамо, у моїх знайомих вже діти є, дружини. Хай інші будуть вдома з дітками, а я піду тебе захищать”, — переповідає матір захисника.
Владислав Карпець долучився до 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ та пишався, що потрапив саме до цієї бригади, каже Олена Карпець. У званні молодшого сержанта обіймав посаду командира відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу. А серед побратимів отримав позивний Ніндзя.
“Побратими казали, що він виходив з таких передряг, де неможливо вийти було. Було таке, що інші хлопці важко поранені, а він виходив звідти взагалі без єдиної подряпини, всі дивувалися. Дуже хоробрий був”, — розповідає Олена про історію позивного її сина.
Деякий час Владислав Карпець боронив Україну на Запорізькому напрямку, згодом його дислокували на Донеччину. За сумлінну службу мав відзнаку командира 46-ї окремої аеромобільної бригади, ніж з гравіюванням бригади, медаль “Ветеран Війни”.
“Завжди казав, що будь-яку задачу можна виконати. Цілеспрямований дуже. Було таке, що отримав контузію внаслідок прямого “прильоту”. Його ввечері вивезли звідти на відновлення, а під ранок він знову вирушив на “нуль”. Каже: «В якому би я стані не був, я все одно піду, бо нема ким замінити»”, — ділиться Олена Карпець.
Владислав мріяв повернутися з війни та відкрити у рідному селищі спортивний комплекс. А ще планував познайомити батьків зі своєю дівчиною. Це хотів зробити під час першої за час служби відпустки, в яку мав піти після останнього бойового виходу.
3 квітня 2024 року Владислав загинув внаслідок удару російського дрона. Це сталося поблизу Георгіївки Донецької області.
Захисникові назавжди залишиться 28 років. Посмертно його нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Світла пам’ять.