Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий із Краматорська Олександр Орлов. Свій останній бій він прийняв поблизу села Богородичного на рідній Донеччині.
Про життєвий та бойовий шлях захисника розповіли на сайті “Небесне військо Краматорська”.
Олександр Орлов народився в Макіївці Донецької області, але через кілька років його родина переїхала до Краматорська. Старанний та відповідальний, хлопець із дитинства вирізнявся добрим характером та щирістю, згадують його близькі.
Після школи Олександр здобув фах столяра-тесляра у профтехучилищі. Згодом — і водійські категорії B і C. Працював переважно як тесляр і водій-експедитор.
У 2017 році чоловік підписав контракт із 92-ю механізованою бригадою ЗСУ — служив стрільцем-водієм. Проходив службу в гарячих точках Луганської та Донецької областей, мав подяки, грамоти. За роки служби здобув звання старшого солдата.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр знову пішов боронити країну — цього разу у складі 81-ї десантно-штурмової бригади.
Свою родину — дружину та двох доньок — захисник востаннє бачив у березні 2022-го. Вони евакуювалися за кордон, тож спілкуватися з ними Олександр міг лише телефоном.
23 травня 2022 року під час штурмових дій у лісосмузі поблизу села Богородичного на Донеччині зв’язок із бійцем обірвався. Він та кілька побратимів не вийшли на пункт збору після бою, після чого їх оголосили зниклими безвісти.
Понад півтора року про долю бійця не було жодної інформації. Лише у грудні 2023 року пошукова група знайшла в лісосмузі його останки. ДНК-експертиза підтвердила: це Олександр.
Захисник мріяв повернутися до мирного життя, збудувати дім, відкрити власну майстерню, посадити сад. Його згадують як справжнього друга, надійну опору, людину, яка завжди стояла за справедливість.
“Поруч із ним ми не боялися жодних труднощів, бо були впевнені: він вміє все подолати і пережити”, — згадують рідні Олександра, які досі тяжко переживають його загибель.
У квітні 2024 року Олександра поховали з військовими почестями на кладовищі у Дніпрі. Тоді ж його посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Вічна пам’ять полеглому захисникові.