Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Владислав Кравченко, який служив, зокрема, на Донецькому напрямку. Після смерті обох батьків, чоловік прагнув створити родину. Він одружився, виховував з коханою донечку, але через повномасштабне вторгнення довго з рідними побути не зміг.
Про життя і службу військового журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Дарія Кравченко.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Владислав Кравченко народився 11 травня 1994 року в Харкові. Навчався у Харківській загальноосвітній школі №167, мав репутацію доброго і відкритого хлопця, якого поважали і вчителі, і однолітки.
У 2009 році вступив до Харківського патентно-комп’ютерного коледжу, а згодом — до Української інженерно-педагогічної академії. Там вчився на інженера комп’ютерних технологій і викладача технічних дисциплін.
Дружина захисника Дарія Кравченко згадує, що життя неодноразово випробовувало Владислава.
“У 2016 році він втратив батька, а у 2020 — маму, залишившись єдиною дитиною в родині. Попри ці випробування та особистий біль він залишився стійким, гідним і мужнім”, — розповідає Дарія.
Разом вони змогли створити свою родину, де Владислав проявився як люблячи і турботливий батько.
З початком повномасштабного вторгнення Росії Владислав не залишився осторонь. Чоловік одразу почав волонтерити та допомагати людям похилого віку. У 2022 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов військову підготовку у Великій Британії, після чого приєднався до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
У 2023 році пройшов спеціалізовану підготовку як оператор FPV-дронів. На передовій він знищував російську техніку та зупиняв окупантів. Дружина каже, побратими згадували, як чоловік неодноразово рятував їх, ризикуючи собою.
21 березня 2024 року Владислав отримав поранення від атаки безпілотника поблизу села Водяне на Донеччині. Після лікування та короткої відпустки вже 21 квітня він повернувся на фронт, у той самий населений пункт.
Всього за кілька днів, 25 квітня, під час чергового російського артилерійського обстрілу, життя Владислава трагічно обірвалося.
“Мій чоловік був не лише захисником — а й людиною честі, світла, гідності. Його мрія — жити у вільній, сильній країні — коштувала йому життя. Але завдяки таким, як він, ми живемо і боремось далі”, — говорить дружина загиблого Дарія Кравченко.
Військовослужбовця Владиславу Кравченко назавжди 29 років. Захисника поховали із військовими почестями у рідному Харкові, на Алеї Слави.
Світла пам’ять.