Підтримайте Вільне Радіо
Артем Попов народився 24 грудня 1986 року в Лисичанську на Луганщині. Здобув освіту в Міжрегіональній академії управління персоналом, але у 2015 році підписав контракт зі Збройними силами й остаточно пов’язав життя з військовою справою.
Спершу Артем служив у 53-й окремій механізованій бригаді, але згодом перевівся до 54-ї, яка базувалася в Бахмуті. Така зміна стала доленосною для військового, адже саме там він згодом збудував власну сім’ю.
Якось знайомі розповіли захиснику про дівчину Дар’ю, і Артем написав їй у соцмережі. Перше побачення пари відбулося 8 березня в магазині спорттоварів, де працювала дівчина. У серпні 2017 року закохані побралися. Після цього вони жили на два міста: Бахмут і Лисичанськ.
“Під час нашого знайомства він мені стільки написав віршів, але, на жаль, це все залишилося в Бахмуті”, — розповідає дружина захисника.
Крім написання віршів, Артем любив співати й захоплювався веслуванням.
У 2019 році Артем Попов продовжив службу в 3-му Луганському прикордонному загоні імені Євгена Пікуса. Військовий виконував завдання у відділі прикордонної служби “Золоте”. Там, на контрольному пункті, він і зустрів повномасштабне вторгнення, до якого готувався давно.
“Як почалася велика війна, він одразу сказав, щоб я збирала сумку і їхала з Бахмута. Я виїхала до Дніпра, щоб чоловік міг хоч інколи заїжджати й бути ближче до Бахмута, бо ми тоді думали, що, може, скоро повернемося. Але Артем давно казав: буде велика війна”, — згадує Дар’я.
У перші тижні відкритої війни захисник, який служив кулеметником у вогневій групі, брав участь у численних стрілецьких боях і забезпечував дорожній коридор для місцевих, які прагнули евакуюватися.
Згодом Артем виконував бойові завдання на Кремінському напрямку. 9 березня 2022 року разом зі своїм підрозділом біля селища Житлівка захисник знищив колону важкої техніки й близько ста російських піхотинців. Завдяки цьому військові змогли відбити наступ на Кремінну.
Надалі Артем Попов боронив Донеччину, зокрема служив у Святогірську, Богородичному й Бахмуті, але мріяв звільнити рідний Лисичанськ. Протягом усього повномасштабного вторгнення військовий виконував обов’язки командира свого відділення. Він був старшим на позиціях і мав повагу серед бойових товаришів.
“Він був прикладом для своїх побратимів. Життєрадісна людина, завжди веселий, ввічливий, завжди був культурний у спілкуванні”, — розповідає командир захисника Дмитро Олексюк.
7 січня 2023 року Артем Попов у складі зведеного підрозділу брав участь у штурмі раніше втрачених позицій в районі села Підгородного біля Бахмута. Тоді прикордонники відтіснили “вагнерівців”: приблизно 18 з них вдалося знищити, ще 24 — поранити.
“Під час бою Артем зіграв дуже велику роль як кулеметник. Всю ніч нас штурмували “вагнерівці”, вони вже зайшли до нас, ми вибивали їх, і на ранок вдалося”, — каже військовий Дмитро Кушнір, який керував обороною позицій.
Але коли захисник разом із побратимом переносив кулемет, їх накрив артилерійський обстріл — Артем загинув.
Спочатку військовий знайшов спокій у Дніпрі, але згодом його перепоховали на Алеї Героїв в Ірпені. Колись Артем мріяв оселитися там разом із дружиною.
У 2023 році Артему Попову посмертно надали звання Героя України.
Вічна пам’ять захисникові.