Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Олександр Доліщук. Він обожнював машини та ремонтував їх для військових під час повномасштабної війни. Згодом сам долучився до лав ЗСУ та боронив державу у Бахмуті, де й загинув через місяць після початку служби.
Про життєвий шлях Олександра Вільному радіо розповіла його колишня дружина Галина Доліщук.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр народився 29 серпня 1988 року в Миколаєві. Після закінчення школи №54 здобув фах автослюсаря та працював на автомийці. Потім чоловік відкрив власну справу. Це був бізнес з миття та хімчистки машин, яким він займався близько 7 років.
Чоловік виховував з дружиною двох дітей, а весь вільний час присвячував машинам.
“Головним його захопленням було автівки. Він постійно займався ними, прагнув, щоб все було ідеально. Ще в нього мрія була купити колись BMW, але, на жаль, так і не купив. Машини були його, і роботою, і захопленням. Він і соцмережі вів, де публікував свої роботи. Для нього це було всім. Загалом він був майстер на всі руки, нікому не відмовляв”, — говорить Галина.
Коли почалась повномасштабна війна, чоловік ще деякий час працював за фахом, допомагав військовим з ремонтом машин.
Але з липня 2023 року він вирішив долучитися до лав ЗСУ. Після мобілізації Олександр провів два місяці за кордоном на навчанні та повернувся вже у лави 77 десантно-штурмової бригади.
Військовий боронив Україну в Бахмуті.
“Коли він був у Бахмуті завжди думав про дітей. Щойно діставався до Starlink, одразу ж писав їм та дзвонив і готував до того, що може не повернутися”, — згадує співрозмовниця.
Захисник мріяв звільнити не тільки Донеччину, а й всю територію України до кордонів 1991 року.
“Він дуже хотів після Донецького напрямку відправитися на Херсонський, а потім визволяти Крим. Але так сталося, що його служба тривала недовго — близько місяця лише”, — говорить Галина.
Близьким про складнощі війни Олександр старався не розповідати.
“Навіть його батьки не знали, що він вже був на війні. Я знаю тільки маленьку частинку, що це було пекло. Він тільки один раз зірвався та почав розповідати, як витягав хлопців, як їх постійно накривали з артилерії та “мавікі” (безпілотники, — ред.) полювали на них так, що вони цілодобово не могли вибратися з окопів та забрати поранених. Ще казав, що це були важкі часи, хлопців кидали без нічого у бій і навіть їжі не було. Тому вони багато чого купували своїм коштом. Але навіть тоді він швидко схаменувся і сказав: “Все добре”, — переказує колишня дружина.
Олександр Доліщук загинув 6 вересня 2023 року.
“29 серпня йому стукнуло 35 років, а 31 серпня їх вивели з Бахмута. І він отримав там поранення. Він був такий дурний та впертий: “Тільки вперед за адреналіном”. Йому витягли осколки, і вже через два дні він вирушив на завдання, яке стало останнім. Коли він через 4 дні не вийшов на зв’язок, я почала дзвонити, і 11 вересня надійшло сповіщення від військкомату про загибель”, — ділиться мати дітей Олексія.
Попри те, що росіяни розповідають, як захопили Бахмут у травні 2023 року, Олександр загинув у самому місті.
“По всіх документах він був у місті Бахмут та загинув внаслідок артилерійського обстрілу. Він дістав поранення несумісні з життям, але яке — не знаю. Ми не бачили тіла, оскільки ховали його у закритій труні. Навіть у свідоцтві про смерті стоїть місто Бахмут і він сам казав, що був у Бахмуті”, — стверджує дружина.
Поховали захисника 13 вересня 2023 року у селі Берізки Миколаївської області, де живуть його батьки.
Президент України посмертно нагородив Олександра орденом за мужність III ступеня.
“Ми навіть не знаємо за що йому дали цей орден. Сказали, що це секретна інформація. Військові, яких я питала, говорили, що це точно був якийсь вчинок, може побратимів діставав з гарячих точок або прикривав відхід. Знаю тільки, що бригада загалом вже тричі відходила на доукомплектацію і дуже мало залишилось тих, хто був з Сашою. Але його досі там пам’ятають”, — додає колишня дружина.
У чоловіка залишились двоє дітей — Руслан 12 років та В’ячеслав 6 років, колишня дружина та мати з батьком. Йому назавжди залишилося 35 років.
“Не можу сказати нічого поганого про нього, навіть як колишня дружина. Він був моїм першим коханням, дуже гарним батьком для дітей і всім намагався допомогти. Не тільки своїм дітям, а будь-кому. Коли в нього ще не було бізнесу, і в нас захворіла дитина — він пішов, продав свій телефон та купив за ці гроші ліки. Безкорисна людина — міг останнє віддати, аби всім було добре”, — ділиться Галина.
Рідні Олександра прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.