Зараз 5,5 тисяч українських дітей живуть у різних соціальних закладах і потребують батьківського піклування. 30 вересня, в День усиновлення, ми розповідаємо історію подружжя, яке наважилося стати прийомними батьками. Пара та ще одна українка, яка планує усиновити дитину, поділилися труднощами, з якими їм довелося зіткнутися, та чого очікувати на цьому шляху.
На початку повномасштабного вторгнення в Україні тимчасово призупинили можливість усиновлення. Та зараз зробити це знову можливо, але на підконтрольних українському уряду територіях, і там, де не не ведуться активні бої.
Війна збільшила в Україні кількість дітей, які потребують батьківського піклування. Втім, за словами міністерки соціальної політики України Оксани Жолнович, ситуація не надто критична. Більшість малечі, яка через війну втратила сім’ю, зараз виховується у родичів.
“У нас більшість з 67 тисяч дітей, які втратили батьків, виховуються у родинах. Тобто їх взяли до себе родичі: тітки-дядьки, дідусі-бабусі тощо. Тільки 5,5 тисяч дітей перебувають у різних закладах. І зараз ми і для них шукаємо рішення, щоб вони перебували у прийомних родинах або у будинках сімейного типу”, — цитують посадовицю журналісти “УП.Життя”.
Наприкінці весни українка Світлана та її чоловік Стівен взяли на виховання 11-річну дівчинку, батьки якої померли чотири роки тому.
“Мій чоловік англієць, але ми живемо в Україні. Для нас це вже другий шлюб, у мене є дорослий син, а у мого чоловіка — п’ять дорослих дітей. Коли одружилися, ми хотіли дитину, але народжувати — це велика відповідальність, і ми вже, знаєте, немолоді, середнього віку. Тому вирішили дати [родину] дитині, у якої доля не дуже склалася. Це було не спонтанне рішення, ми це обговорювали довго. Десь два роки тому вирішили спробувати”, — розповідає Вільному радіо Світлана Сус.
Подружжя наважилося взяти дитину під опіку, а вже згодом планують удочерити її, додає жінка.
“Дівчинка жила у ДБСТ (дитячих будинках сімейного типу, — ред.). За чотири роки вона була у трьох ДБСТ. Взяти під опіку швидше виходить. На усиновлення нам знадобилося ще шість-дев’ять місяців, щоб стати у чергу усиновлювачів. Там свої тонкощі. Дуже довго шукати дитину. Під опіку можна скоріше знайти”, — пояснює співрозмовниця.
Світлана працює психологинею та гештальт-терапевткою. Жінка сподівається, що це допоможе їй швидше порозумітися з донькою.
“Ні ми, ні вона ще не адаптувалися [до спільного життя]. Ще у процесі. Їй багато чого довелося пережити, у неї така складна історія”, — зазначає Стівен.
“Ми не можемо на неї так різко впливати, насідати на неї, тобто ми не давимо на зближення. На це підуть місяці, а може і роки. Ми не знаємо” — додає Світлана.
Стати батьками дітей, які жили у дитбудинках чи дитячих будинках сімейного типу, — має бути свідомим рішенням. Найчастіше всі вони — психологічно травмовані.
“Дитина жила в інституції, і у неї втрачені деякі навички соціалізації, з нею буде непросто. Тому перед усиновленням треба пройти навчання і бути психологічно готовим. І ще така проблема — всі, хто звертається, хочуть маленьких і здорових дітей. Однак таких дуже мало”, — наголошує міністерка соціальної політики України Оксани Жолнович.
Аби дорослі розуміли складність прийомного батьківства, в Україні проводять спеціальні курси для кандидатів на усиновлення, які тривають 2,5 місяці. На них присутні й психологи, які пояснюють майбутнім батькам, з чим їм доведеться зіштовхнутися у вихованні.
“У нас заняття стосувались саме адаптації. Процес складний. Як нам пояснювали, він має свої етапи і ми повинні їх знати. Звичайні діти це не проживають. Нам ще обіцяли підтримку. Тобто пояснювали, куди ми, як батьки, можемо звернутися по консультацію, щоб зрозуміти, як поводити себе у різних ситуаціях. Кожне заняття ми ще чули приклади того, що пережили ці діти. Для нас це було потрясінням”, — анонімно ділиться з Вільним радіо Олена (ім’я змінено), яка хоче усиновити дитину.
За її словами, такі курси допомагають зважено вирішити, чи справді людина готова взяти на виховання дитину.
“Добре, що [фахівці] говорять всю правду, все, як є, щоб люди розуміли, на що вони йдуть. І якщо вони не готові, то краще ще під час цих курсів зійти з “дистанції”, бо далі буде ще складніше. Це дуже непрості діти, дуже. Просто виростити дитину — вже подвиг, а виростити усиновлену дитину — це подвійний подвиг”, — каже Олена.
Світлана й Стівен кажуть: труднощі їх не лякають. І день, коли їхня родина збільшилася, справді щасливий для них.
“Це було таке полегшення від того, що ми знайшли дитину, бо дуже багато доклали для цього зусиль. Але ми розуміли, що у нас дитина вже доросла. Це такі змішані відчуття. Ми розуміли, що буде непросто, бо вона більш травмована, ніж маленькі діти. Ми не хочемо бути дуже суворими батьками, але хочемо бути справедливими. І ще треба вибудовувати кордони, бо у таких дітей немає ніяких кордонів взагалі. Вони не знають, що погано, а що добре. Вони дезорієнтовані у цьому житті”, — каже прийомна мама.
“У мене п’ятеро своїх дітей, і я не вважаю, що вона більш складна, ніж мої біологічні діти. Вона має інші проблеми, ніж наші рідні діти, над якими потрібно працювати. Треба бути відкритим і бути готовим до всього”, — каже прийомний тато.
Тим, хто планує усиновити малечу чи підлітка, радять реєструватися через “Дію”.
“Зараз люди, які замислились про усиновлення, не обов’язково повинні йти особисто в Службу у справах дітей, а можуть розпочати цей шлях в “Дії”. Прямо на порталі зараз люди можуть податися й отримати первинну консультацію з усиновлення. А потім зареєструватись кандидатом на усиновлювача”, — зазначив заступник міністерки соціальної політики Костянтин Кошеленко.
Та Світлана й Стівен зверталися до Служби у справах дітей. Декілька місяців їм знадобилося, аби зібрати необхідні документи.
“Було непросто. Потім нам дали доступ до бази даних дітей-сиріт. Але виявилося, що у цій базі відсотків 80 дітей вже влаштовані десь — чи вже за кордоном, чи в ДБСТ. Тобто база не відповідає дійсності. І поки ми по цій базі шукали дитину, наш пакет документів вже не діяв. Нам не сказали, що він буде діяти тільки протягом року. Але всі ці документи — це можна зробити, там нічого такого космічного немає”, — згадує Світлана.
Олена ж змогла підготувати пакет документів, який потрібен для усиновлення, за два тижні. Згодом перевірили й умови в її квартирі. Та найважче, на її думку, процес знайомства з малечею.
“Треба їхати знайомитися. Просто поряд постояти, подивитися на дитину зі сторони у нас не дозволяють. От уявляєте, скільки потенційних усиновлювачів може так приходити до дитини, давати надію? Зрозуміло, дорослі нічого не обіцяють дітям на цих зустрічах, але мені здається, ця процедура дуже травмує”, — вважає Олена.
Подружжя, яке вже виховує 11-річну дівчинку, теж спершу спілкувалося з нею упродовж місяця.
“Ми познайомилися з нею десь у кінці березня. Протягом місяця ми контактували з нею, товаришували, зустрічалися. У кінці травня ми офіційно взяли під опіку. Усиновлення ми плануємо”, — каже Світлана.
Спершу через портал “Дія” українці можуть отримати консультацію з усиновлення.
Крім цього, на порталі є опція: “Усиновлення: реєстрація кандидатом”. Аби подати заявку на кандидата в усиновлювачі, знадобляться деякі документи, зокрема, довідка про стан здоров’я та про несудимість.
Та українцям, які бажають усиновити дитину, можна також звернутися з письмовою заявою до служби у справах дітей за місцем свого проживання.
Заяву варто написати в присутності працівника служби у справах дітей. Але дозволено й надіслати заяву, засвідчену нотаріально. Її рекомендують писати за таким зразком.
До заяви додаються такі документи:
За даними Мінсоцполітики, в Україні усиновити можна неповнолітніх, які мають статус:
Зауважимо, діти, які втрачають батьків через воєнні дії, не одразу можуть потрапити в облік з усиновлення. Це пов’язано зі складнощами у встановленні статусу батьків.
Усиновлювачем дитини може стати дієзнатний громадянин України, який проживає на підконтрольній уряду території та якому вже виповнився 21 рік. Можуть дозволити людині й молодшого віку, але лише родичу.
Також важлива умова — усиновлювач повинен бути старше за дитину щонайменше на 15 років.
Взяти малечу може не лише подружжя, а й людина, яка не перебуває у шлюбі.
Під час воєнного стану дитину не можуть усиновити такі категорії людей:
Торік в Україні стартувала програма тимчасового прихистку “Дитина не сама”. Проєкт допомагає малечі, якій потрібна сімʼя на короткий період.
Для довідки:Загальнонаціональна програма “Дитина не сама” — ініціатива радниці уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, створена Офісом Президента України спільно з Дитячим фондом ООН UNICEF Ukraine та Міністерством соціальної політики України.
Охочі прихистити дитину спершу реєструються у чат-боті. Згодом із ними зв’язується служба у справах дітей і координує подальші кроки.
У рамках програми, зокрема, людина проходитиме спеціальне навчання.