“Під обстрілами сам вивозив із гарячих точок поранених і загиблих хлопців”, — говорить дружина загиблого захисника з позивним “Владика”. Владислав Полнобродський майже 10 місяців обороняв Бахмутський напрямком. Життя чоловіка обірвалося у серпні 2023 року. Йому назавжди залишиться 29. Рідні просять надати захиснику звання Героя України посмертно. Цього ранку вшануймо пам’ять Владислава хвилиною мовчання.
Вільне радіо щодня о 9 ранку розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Владислав Полнобродський родом із селища Нова Ковалівка Одеської області. Після школи здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у центрі професійно-технічної освіти в Одесі. Згодом працював у сфері обслуговування.
“Коханий цікавився програмуванням, самостійно навчався та мріяв працювати в цій сфері. Також у вільний від роботи час займався ремонтом техніки. Разом ми були 10 років. Довгий час зустрічалися на відстані, тому що з різних областей. Намагались по максимуму проводити час разом, кожну вільну хвилинку приділяли один одному. Завжди рахували річниці з моменту нашого знайомства”, — розповідає Вільному радіо дружина загиблого Тетяна Полнобродська.
До ЗСУ Владислав долучився 18 листопада 2022 року. Захисник служив на Бахмутському напрямку в лавах 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Боєць здобув звання старшого механіка-водія БМП-2.
“Пізніше мій коханий вже сам навчав нових механіків-водіїв. Хоча з початком служби вперше сів в БМП (бойову машину піхоти, — ред.), але за короткий час став найкращим водієм серед своїх товаришів. Владислав показав себе з дуже гарної сторони, як мужній, відважний воїн. Він завжди проявляв ініціативу, на кожен виїзд рвався вперед і захоплювався своєю справою”, — каже дружина захисника.
Тетяна зізнається: розуміла, що Владислав не все розповідав їй та іншим рідним про службу, аби вони менше хвилювались. Але дружина чула не одну історію про порятунок побратимів.
“Знаю, що він вдень та вночі під обстрілами сам вивозив із гарячих точок поранених і загиблих хлопців, попри великі ризики. Навіть коли був дуже стомлений, спав по 2-3 години в день, йому не потрібно було повторювати 2 рази, він завжди був готовий їхати та чітко виконувати накази”, — ділиться співрозмовниця.
Наприкінці березня 2023-го Владислав і Тетяна побралися. Та за півроку життя захисника обірвалося поблизу Курдюмівки Бахмутського району.
“Останній раз ми з чоловіком спілкувались 19 серпня, а 20 — він загинув. Його БМП-2 розбила ворожа (російська, — ред.) авіація. Загинув Владислав миттєво, але одразу забрати його тіло у побратимів не було змоги: вони евакуювались, а БМП згоріла вщент разом із моїм коханим”, — каже дружина захисника.
Декілька місяців рідні, додає вона, шукали Владислава. Близькі припускали, що йому вдалося вижити, але він потрапив у полон росіян.
“Майже через 3 місяці хлопці змогли дістати рештки його тіла. Впізнати мого коханого було неможливо. Тому ще 2 місяці ми чекали на результат ДНК-аналізу. Всі сподівались на диво, але цього не сталось… Через 5 місяців з дати загибелі ми змогли його поховати”, — розповідає Тетяна.
Відповідальний, працьовитий, розумний і турботливий — таким дружина згадує Владислава.
“Мій коханий був чудовою людиною, мені з ним завжди було цікаво та ніколи не сумно. У нього прекрасне почуття гумору. Він мав лідерські якості та був дуже комунікативним: завжди з будь-ким міг знайти спільну мову, був душею компанії. У будь-якій складній ситуації я могла покластися на нього, завжди знала, що він мене підтримає та допоможе”, — додає співрозмовниця.
Крім дружини, вдома на повернення Владислава чекали мама, сестра, брат і двоє племінників. Оговтатись після втрати, зізнається Тетяна, їм важко.
“Ми досі не можемо прийняти та повірити в те, що сталось. Нам всім неймовірно важко та дуже сильно не вистачає його. Живемо з цим болем далі, але тримаємось заради нього, підтримуємо один одного. Ми намагаємось зробити все, аби його завжди памʼятали не тільки рідні та знайомі, а і вся країна”, — говорить дружина захисника.
До повномасштабної війни, додає вона, у пари було чимало планів.
“Ми дуже хотіли розписатись та зіграти красиве весілля, планували поїздку за кордон. За час війни ми все ж змогли здійснити одну з наших мрій і нарешті стали сімʼєю. Вже будучи військовим, коханий збирав документи для вступу в Уманський аграрний університет на економічний факультет, але так і не встиг знову стати студентом”, — ділиться Тетяна.
Рідні пишаються Владиславом і хочуть, аби бійцю надали звання “Герой України”. Для цього дружина створила електронну петицію на сайті президента. Аби її розглянули, зібрати необхідно 25 тисяч голосів. Підтримати петицію можна за посиланням.
“Наша родина та побратими Владислава, які були з ним пліч-о-пліч і оцінили його внесок у наближенні нашої перемоги, вважаємо, що він заслуговує на це звання”, — додає співрозмовниця.
Світла пам’ять захиснику України.