14 березня, у День українського добровольця, 33-річний Микола зі 111-ї ТРО, більш відомий під позивним “Фрам”, на протезі продовжує службу в артилерійських підрозділах на Донеччині. Його позивний – не випадковий: Fram, що в перекладі з норвезької означає “Вперед”, — це легендарне судно, яке використовували для досліджень Арктики та Антарктики. Сам Микола теж продовжує шлях уперед, навіть після тяжких випробувань війни.
Він розповів Вільному радіо про свій бойовий досвід, поранення та мотивацію служити на протезі.
Микола родом із Маріуполя, але кар’єра привела його до Києва. Чоловік має дві вищі освіти. Спочатку вивчав міжнародні відносини у Київському міжнародному університеті, а паралельно вчився на військовій кафедрі у Київському національному університеті ім. Шевченка, де здобув фах військового перекладача. Згодом повернувся до рідного Маріуполя, щоб отримати ще одну спеціальність — “захист інтелектуальної власності” у Приазовському державному технічному університеті.
Військова справа ніколи не була у планах Миколи. До початку Антитерористичної операції він працював редактором на сайті новин. Проте у 2015-2016 роках його призвали на службу в АТО на Луганщині. Після повернення до цивільного життя він почав працювати менеджером у сфері міжнародної технічної допомоги та займався енергоефективними проєктами.
“Я любив читати новини, і, коли з’явилась можливість попрацювати в цій сфері, став редактором новинного сайту. Проте мій фах мені ближчий, тому з часом почав роботу менеджера і співпрацював з міжнародними донорськими організаціями”, — розповідає Микола.
Робота передбачала часті відрядження до Львова, співпрацю із закордонними партнерами та можливість реалізовувати інтерес до іноземних мов. Чоловік мріяв подорожувати, добре знав англійську, трохи гірше — німецьку, а перед повномасштабним вторгненням почав опановувати й корейську.
Лютий 2022-го застав Миколу у відпустці. Відчуваючи неминучість великої війни, він заздалегідь придбав найнеобхідніші речі, що потрібні на фронті, й був готовий за першої потреби повернутися на службу.
Вже у перший тиждень після початку відкритого вторгнення чоловік приєднався до однієї з бригад у Києві, а згодом перевівся до луганської бригади ТРО. У цей час його рідні залишалися в Маріуполі, і зв’язку з ними майже не було. Тож тривалий час Микола не знав, чи живі його батьки. Згодом вони все ж змогли евакуюватися через Запоріжжя та Львів до Німеччини.
“Фрам” зі своїм підрозділом брав участь у контрнаступі на Харківщині, виходив на кордон із Луганською областю та бився за Серебрянське лісництво. Саме там, у лютому 2023 року, під час виконання бойового завдання він потрапив під обстріл і зазнав тяжкого поранення.
“Тоді під час під артилерійського обстрілу мене поранило в ліву ногу нижче коліна. Маю тепер механічний протез, біонічний протез мені не підходить”, — говорить Микола.
Втрата ноги стала для захисника важким випробуванням, та не зламала його духу — вже через пів року Микола встав на протез і добровільно повернувся на службу.
“Я складав присягу, тому, поки можу, маю працювати. Для мене питання “чому?” не стояло“, — каже він.
На шляху до відновлення чоловіка підтримувала його обраниця.
“З дівчиною ми разом з початку війни. Вона мені допомагала, підтримувала під час реабілітації”, — говорить військовий.
Зараз він знову проходить процедури з обслуговування протеза в реабілітаційному центрі Unbroken. Тут, крім фізичної реабілітації, для захисників передбачили розваги й навчання.
“В нас є різні майстер-класи — кулінарія, мистецтво, айті. Є виїзди на футбол, заняття з самбо. Запрошують на спортивні змагання, виставки, театральні вистави. Багато різних активностей. Я був навіть на ліпці вареників. Минулого разу їздив у боулінг, на стрільбу з лука, поїздки верхи на конях. Ставлення лікарів та реабілітологів дуже добре, умови гарні”, — зазначає військовий.
Микола зізнається: минулий рік був тяжким для його підрозділу. Але він не здається — ні фізично, ні морально. Захисник вважає, що поки здатен виконувати свій обов’язок, має бути на службі. “Фрам” продовжує рухатися вперед — як його легендарний тезка, що долав крижані моря. А опісля виконання військового обов’язку Микола планує повернутися до своєї роботи.
Сьогодні, 14 березня, в Україні святкують День українського добровольця. Це свято на честь тих, хто першим став на захист незалежності та суверенітету країни. Дата обрана невипадково: 14 березня 2014 року з Майдану почалася перша хвиля добровольців, які вирушили на тренувальну базу в Нових Петрівцях під Києвом, щоб підготуватися до захисту країни.
Раніше ми розповідали історію активіста з Києва Андрія Полухіна, який пройшов шлях від барикад Майдану до передової на Донеччині. Під час АТО він боронив Донецький аеропорт, а нині служить у пресслужбі 24-ї ОМБр імені Короля Данила.