Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Артема Оласюка з Волині, який взяв зброю в руки вже на самому початку повномасштабного вторгнення. Він любив тварин і віддано служив своїй країні. Захисник загинув у Волновасі від прямого удару російського дрона-камікадзе.
Про Артема Оласюка Вільному радіо розповіла його мати Надія і тато Анатолій.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину.
Артем Оласюк народився 2001 року в селі Зарудчі Волинської області. Навчався в школі, і далі продовжив освіту в Любешівському технікумі та коледжі. Після завершення навчання вступив до Луцького політехнічного інституту. Згодом працював за кордоном, зокрема в Польщі та Німеччині.
Найголовнішою рисою характеру Артема була впевненість.
“Він ніколи не відступав від мети, яку задумав. У Артема були плани на майбутнє разом з дівчиною. Вони разом будували спільні мрії, планували життя, зокрема подорож до Карпат. Усі їхні спільні плани так і не здійснилися — доля розпорядилася інакше”, — розповідає мама загиблого Надія.
Артем завжди був душею компанії, його любили друзі за позитивний характер, ділиться мати. Хлопець захоплювався риболовлею та збиранням грибів.
Особливу любов Артем мав до свого собаки, вівчарки Гром.
“Він завжди брав його з собою, чи то на прогулянки, чи до річки. Гром був його вірним супутником у всіх справах”, — доповнює мати Надія.
З перших днів війни чоловік вже стояв у черзі йти добровольцем в територіальну оборону.
“Він завжди казав, що якщо не я, то хто? Ми маємо захищати. Я просила його, молила, на колінах стояла й казала: “Синочку, не йди, ти ще молодий, тобі ще треба жити”. Він добровільно сам пішов”, — з болем пригадує мати.
29 червня Артем добровільно вступив до війська і майже відразу розпочав підготовку на Яворівському полігоні. Пізніше він продовжив навчання у Великій Британії.
Позивний собі обрав “Злий”. Побратими часто дивувалися, чому саме так, адже Артем зовсім не відповідав цьому прізвиську.
Повернувшись з-за кордону, військовий вирушив до Старичів на Львівщині, де перебував близько двох тижнів. Потім його направили до Білої Церкви, де базувалася 72-га бригада.
“Ти ж надто добра людина для такого позивного,” — говорили йому товариші. Артем був тим, хто жив заради перемоги. Деякі на війні шукають наживи, але він не належав до таких. Усі зароблені гроші він витрачав на дрони, техніку та необхідне спорядження для фронту”, — слізно розповідає мати Надія.
24 серпня 2022 року Артем зазнав вогнепального осколкового поранення в ліве плече. Та служити зміг і надалі.
Після лікування він повернувся до свого підрозділу. 29 вересня 2022 року отримав звання старшого солдата, а 12 березня 2023 року — звання молодшого сержанта та став командиром бойової машини і відділення 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону. Служив на різних напрямках на Донеччині. У 2024-му його підрозділ був в районі Вугледара.
“Це сталося 30 травня 2024 року. Він був командиром розвідувального взводу, виконував завдання з підготовки дронів. Зазвичай цим займався підлеглий Артема, але якщо використовувалася складна вибухівка, він виконував роботу самостійно, щоб усе належно налаштувати. Того дня, під час встановлення дрону, товариші по службі перевіряли обстановку й повідомляли, що небо чисте. Однак несподівано з’явився ворожий дрон-камікадзе, який потрапив прямо в нього під час виконання завдання”, — згадує той день тато загиблого воїна.
Артем не любив ділитися історіями з фронту. Коли мама питала, як справи, він завжди відповідав: “Мамо, все добре”.
Чоловіка 4 травня 2023 року нагородили нагрудним знаком “Україна або смерть”, а 18 травня того ж року — медаллю “Ветеран війни”.
Після загибелі, на ім’я Артема продовжували приходити посилки, які рідні передавали військовим. Усі вони були оплачені заздалегідь, і їх пересилали для потреб хлопців.
“Артем робив усе можливе заради перемоги, не думаючи про власну вигоду. Він ніколи не накопичував гроші — усе, що мав, він вкладав у справу, в необхідне для досягнення спільної мети. Але не судилося так, як ми хотіли. У 22 роки не стало нашої дитини”, — доповнює мати.
На згадку рідним чоловік залишив свого улюбленого песика і котеня. Малюка він не зміг покинути разом з іншими кошенятами та їхньою мамою, які були з ним на фронті. Під час відпустки він привіз усіх додому, і одне з кошенят залишилося жити у батьків.
Рідні створили петицію з проханням надати Артему Оласюку звання Героя України. Підтримати родину ви можете за посиланням.
Вічна пам’ять воїну.