Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Олександра Шостака із Запоріжжя, який у 19 років добровільно став на захист України. Після війни захисник мріяв пов’язати своє життя із музикою, але у 22 роки загинув на фронті від удару ворожого FPV-дрона.
Про Олександра Шостака Вільному Радіо розповіла його дружина Юлія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр Шостак народився 30 листопада 2002 року в Запоріжжі. Там він закінчив школу №20 і вступив до Запорізького національного університету на факультет менеджменту.
Коли Олександр був на другому курсі, Росія почала повномасштабне вторгнення на територію України. Тоді 19-річний хлопець, не вагаючись, добровільно став до лав ЗСУ. Наприкінці березня він уже був на навчанні під Кураховим, а за два місяці його як мінометника направили до 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
“Він казав, що не хоче, аби в майбутньому воювали його діти. Говорив: «Я просто не зможу дивитися своїм дітям в очі. Якщо я залишуся навчатися, а потім, коли вони вже будуть дорослі, знову почнеться війна, буду казати, що цю я просто просидів вдома». Він знав, що буде війна, і готував себе до цього”, — розповідає дружина Олександра Юлія.
Своє кохання Олександр Шостак зустрів уже будучи військовим. З майбутньою дружиною в серпні 2022 року його познайомив побратим. Він влаштував парі “випадкову” зустріч у Запоріжжі, коли Олександр перебував у місті на реабілітації після контузії. Як згадує Юлія, у день знайомства майбутні закохані говорили про все на світі до четвертої ранку. За п’ять днів вони почали зустрічатися.
“І все в нас якось пішло дуже швидко: знайомство з моїми батьками, одруження. Він наче постійно кудись поспішав”, — згадує дівчина.
Протягом служби Олександр Шостак отримав диплом бакалавра, вступив на магістратуру і разом із дружиною втілив одну зі своїх мрій — відкрив кав’ярню в рідному місті. На честь загиблих друзів військового, які жартома називали себе “Аlfa-3”, заклад назвали “AlfaKava”.
“Це була одна з його цілей, щоб після війни йому було куди прийти. Щоб він не повернувся й не пішов працювати на завод, а вже мав професію менеджера міжнародного бізнесу, мав якийсь фундамент. Він розказував мені про це, а я намагалася втілити ідею тут”, — каже Юлія.
Крім власного бізнесу, Олександр мав ще одну мрію — хотів професійно займатися музикою. Разом із друзями він ставив на вулиці колонки й співав для людей під гітару. Виступав у своєму університеті, а під час відпустки приходив із концертами до Запорізького професійного торгово-кулінарного ліцею, у якому до відкриття кав’ярні працювала Юлія.
“Він самоучка, ніде не навчався, але музика для нього багато значила. Він усе хотів, коли закінчиться війна, піти до репетитора, щоб підтягнути свій голос. У нього з дитинства був кумир Yarmak (український реп-виконавець і штаб-сержант командування Сил безпілотних систем, — ред.). У них навіть манера співу і читання однакова була, настільки він перейняв”, — розповідає про захоплення чоловіка Юлія.
Військовий писав власну музику в спеціальних програмах, проте не наважувався записати свої пісні у студії — був дуже сором’язливим. Через цю рису Олександр отримав прізвисько “Каспер”, яке потім стало його позивним.
“Його ще до війни так називали, тому що він постійно з’являвся в компанії неочікувано. Він як такий добрий привид приходив, бо був дуже сором’язливий, веселий і добрий. Завжди з’являвся тихенько, завжди непомітно”, — коментує вдачу військового дружина.
За рік служби Олександр Шостак перейшов у розвідувальний взвод своєї бригади і, як його кумир Yarmak, став пілотом дронів. Навчившись керувати безпілотниками, військовий хотів потрапити в команду до свого улюбленого виконавця, але не зміг кинути командира, якого дуже поважав.
“Він був такою людиною, що, якщо вже почав десь, то, щоб не підставляти, не міг просто взяти і все кинути”, — розповідає Юлія.
Олександр прив’язувався до людей і дуже боляче переносив втрату своїх побратимів. Після однієї з таких ситуацій, коли від власної загибелі військового врятували лише кілька метрів відстані, він сказав дружині, що за ним женеться смерть. І, говорить Юлія, вона все ж його наздогнала.
Перед останньою ротацією Олександра все складалося не так, як зазвичай: військовий зміг піти у відпустку і на свій день народження, і на Новий рік. А коли чоловік їхав на фронт, перевізник уперше зупинився біля його будинку. У день загибелі захисника Юлія вперше не додзвонилася до чоловіка.
21 лютого 2025 року Олександра мали змінити на позиції поблизу Верхньокам’янського Званівської громади, але 20 лютого він отримав наказ піти на іншу, щоб допомогти побратимам. Це був день, і ворожий FPV-дрон помітив захисника. Безпілотник завдав удар — і військовий зазнав поранень, несумісних з життям. За кілька хвилин Олександр Шостак стік кров’ю у бліндажі побратимів. Поховали військового за дев’ять днів на кладовищі Святого Миколая в Запоріжжі.
Після загибелі чоловіка Юлія не може спокійно навідуватися до їхньої кав’ярні — саме там вона отримала новину про смерть Олександра. Взвод, у якому служив військовий, теж можуть розформувати, бо, як їй сказав командир захисника, побратими досі не можуть оговтатися після трагедії.
Щоб вшанувати пам’ять чоловіка, Юлія створила петицію про надання йому звання “Героя України” посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Вічна і світла пам’ять захисникові.