Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Михайла Бойка на позивний “Малюк” із Вінницької області. Чоловік воював на Запорізькому та Донецькому напрямках. Життя захисника обірвалося під час оборони Авдіївки.
Про Михайла Бойка Вільному радіо розповіла його дружина Вікторія.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Михайло Бойко народився 1995 року в селі Іванівцях Вінницької області. Згодом переїхав з родиною в місто Бар, що неподалік. Там хлопець навчався в ліцеї №3, а у вільний від уроків час займався кікбоксингом та футболом.
У старших класах Михайло вступив до Новодністровського військового ліцею з військово-фізичною підготовкою на Буковині, але через травму повернувся в рідне місто й закінчив школу. Там він зустрів своє кохання — дівчину Вікторію, яка згодом стала його дружиною та мамою двох дітей, Єгора та Мілани. Коли Михайло став на захист Батьківщини, дітям було 6 та 2 роки.
“У ліцеї Мішу знають як щирого, доброзичливого та допитливого хлопця”, — розповідає дружина Вікторія.
У вересні 2022 року Михайло отримав повістку. Чоловік мав проблеми зі здоров’ям і виховував двох маленьких дітей, втім, не шукав способів уникнути служби.
“Він серйозно готувався: опанував військову справу, навчився користуватися різними видами зброї, здобув сертифікат із тактичної медицини та кваліфікацію “боєць-рятувальник”, — розповідає дружина.
Спочатку захисник виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.
“Кожен вихід тривав 4-5 днів і давався важко і фізично, і морально. Після кожного він мав контузії та скаржився на головний біль”, — згадує Вікторія.
Під час одного з бойових виходів підрозділ, де воював Михайло, захопив у полон російського військового, який кілька днів перебував на їхніх позиціях. Під час відходу Михайло супроводжував полоненого. У цей момент почався масований обстріл, але захиснику вдалося вивести бранця.
Восени 2023 року Михайло Бойко на позивний “Малюк” разом із побратимами з 47-ї окремої механізованої бригади “Маґура” прибув під Авдіївку.
Наступного ранку “маґурівці” отримали наказ вирушити на перший штурм і зайняти позицію “Мамай”. За кілька днів до цього росіяни встигли захопити лісосмуги неподалік, і група, у складі якої був Михайло, мала вибити їх звідти.
“Суть завдання полягала в тому, щоб відбити посадку та закріпитися для того, щоб підрозділ, який там стояв в обороні, знов зміг зайти і відбивати наступні штурми противника. За даними розвідки, того дня ворог мав перегрупуватися, і те, що він пішов у наступ вранці 19 жовтня, стало несподіванкою”, — пояснив родині військового командир роти 47 ОМБр Сергій Нечипоренко.
Перед цим 47-ма бригада щойно повернулася із Запорізького напрямку, де вела бої під Роботиним. Підрозділ Михайла одним із перших пішов у штурм у незнайомій місцевості й захопив укріплені російські позиції. Бій тривав понад шість годин.
Однак закріпитися оборонцям не вдалося — росіяни перекинули значні сили, щоб відбити позицію.
Напередодні ввечері Михайло написав дружині Вікторії:
“Надіюсь, що все буде добре, і я тебе почую через добу”.
Однак наступного дня вона отримала сповіщення про те, що чоловік зник безвісти. Відтоді родина розпочала його пошуки.
Деякі побратими Михайла тоді потрапили в полон. Але дружина згадує:
“Міша завжди казав, що ніколи не здасться”.
Рідні довго сподівалися знайти чоловіка серед військовополонених, та дива не сталося. Майже за рік експертиза ДНК підтвердила: Михайло загинув у бою.
“Він загинув смертю героя, віддавши життя за те, щоб над Авдіївкою майорів український прапор”, — каже дружина.
Михайла Бойка посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Побратими згадують його як відповідального й дисциплінованого воїна, товариша, на якого можна покластися, людину, яка завжди йшла вперед і бездоганно виконувала завдання.
Рідні Михайла закликають підтримати петицію про надання йому звання Героя України. Підписати можна за посиланням.
Вічна пам’ять полеглому захисникові.