Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Сергія Камінчука з Житомира. Він долучився до лав Збройних сил України у 2025 році, служив на Донеччині, здобув звання молодшого сержанта і став командиром розвідувального відділення. Під час служби Сергій рятував побратимів і виконував бойові завдання на передовій.
Про життєвий шлях та службу Сергія Вільному Радіо розповіла його дружина Вероніка.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Сергій Камінчук народився 21 лютого 1996 року в Житомирі. Навчався у загальноосвітній школі №5, з дитинства полюбляв спорт, брав участь у змаганнях і здобував призові місця. Після завершення школи вступив у Міжрегіональну академію управління персоналом, але навчання не завершив.
Зі своєю майбутньою дружиною Веронікою Сергій був знайомий давно. Згодом їхнє спілкування переросло у кохання. У подружжя народилися дві доньки: старшій Софії дев’ять років, молодшій Владиславі — шість.
“Він жартував і казав: «жіночий батальйон», «татова банда»”, — з усмішкою пригадує Вероніка.
Сергій працював водієм, а у вільний час намагався бути поруч із родиною. Разом дивилися фільми вдома, проводили час удвох і з дітьми, інколи виїжджали за місто. Чоловік багато розмовляв із доньками, водив їх на дитячий майданчик і грав із ними.
Знайомі Сергія пам’ятають його як щирого й товариського чоловіка.
“Він завжди був веселою та світлою людиною, був душею компанії — всі друзі завжди йому були раді”, — розповідає Вероніка.
У травні 2025 року чоловік вирішив долучитися до Збройних сил. За словами дружини, цей крок дався йому непросто:
“Він дуже довго думав, бо найбільше боявся залишити дітей без батька”.
Під час підготовки Сергій швидко освоївся з умовами служби й завів друзів серед побратимів. Одним із них став бойовий товариш на позивний Пирожуля.
“Побратим часто згадував його і говорив, що це людина, якій можна довіряти”, — каже дружина.
Сергій здобув звання молодшого сержанта і став командиром розвідувального відділення. Після завершення навчання його підрозділ направили на Донеччину. Вероніка згадує, що чоловік розповідав їй про службу, зокрема й про перший вихід на передову. Тоді Сергій допоміг винести пораненого побратима з небезпечної ділянки.
“Кама (позивний Сергія, — ред.) був перший, хто прийшов на допомогу, витягував 100-кілограмового мене, будучи найхудішим у групі й ще з пошкодженим гомілкостопом. Я винен йому життям”, — ділиться побратим.
Чоловік часто говорив із дружиною про мандрівку, яку так і не встиг здійснити.
“Він дуже мріяв про поїздку до Карпат. Ніколи там не був і дуже хотів побачити гори, відчути те гірське повітря”, — згадує Вероніка.
Під час служби захиснику надали статус ветерана війни та учасника бойових дій. Також він чекав на рішення щодо окремої відзнаки за порятунок пораненого побратима. Чи буде ця нагорода надана, родині наразі невідомо.
8 листопада 2025 року Сергій Камінчук загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Шахове Покровського району.
У нього залишилися двоє доньок, дружина та батьки.
Близькі захисника просять посмертно надати йому звання Героя України. Ви можете підтримати їх, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.