Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Михайло Юрак із Закарпаття. З перших днів великого вторгнення він воював на Київщині, після — долучився до 72-ої бригади та захищав Донеччину.
Про життя і загибель Михайла журналістам Вільного Радіо розповіла дружина військового Діана Юрак.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Михайло Іванович Юрак народився 18 вересня 1990 року в селі Костилівка, Рахівського району Закарпатської області.
Вперше Михайло Юрак став на захист України ще у 2017 році. Із початком повномасштабної війни він одразу приєднався до добровольчого формування, брав участь у захисті Києва, Бородянки та Бучі. У червні 2022 року його призвав Бучанський районний центр комплектування, після чого Михайло продовжив службу як командир гранатомета протитанкового взводу роти вогневої підтримки 72-ї окремої механізованої бригади імені “Чорних Запорожців”.
Молодший сержант Михайло Юрак воював на найгарячіших напрямках — під Бахмутом, у Кодемі, Нью-Йорку, Вугледарі. За два роки служби неодноразово був поранений, але повертався на позиції. За відвагу отримав відзнаку “За Оборону Бородянки” та медаль “За Хоробрість у бою”.
“Завжди був веселий і в будь якій ситуації говорив: “Все буде добре”, “Кому тепер легко”. Намагався допомогти кожному хто цього потребував. Він завжди йшов першим у бій, прикриваючи інших, врятував не одне життя”, — переповідає спогади побратимів чоловіка Діана Юрак.
Діана знала Михайла ще з дитинства — він був другом її батька.
“Михайло мені потім казав, що я йому давно подобалася, але він чомусь боявся щось сказати. Я не могла читати думки, хоча і помічала іноді погляди, але можливо мене зупиняла 10-річна різниця у віці тому я не брала до уваги”, — розповідає жінка.
Довгі роки вони просто спілкувалися. Їхні стосунки розпочалися вже під час війни, коли обидва одночасно проходили складний період у житті — розлучення. Діана та Михайло стали підтримкою одне для одного.
У найважчі дні, коли гинули побратими Михайла, саме Діана була тією, хто підтримував чоловіка. Він тяжко переживав кожну втрату. Особливо болючим для нього став день, коли загинув молодий воїн, якого Михайло усьому навчав і сприймав як сина.
“Тоді я перший раз у житті побачила свого чоловіка зі сльозами на очах”, — згадує Діана. Вона розповідає, що цей боєць часто снився Михайлові, ніби попереджаючи про щось. Востаннє він з’явився йому у сні за кілька днів до загибелі.
Попри війну, Михайло залишався людиною, яка цінувала життя і мріяла про майбутнє. Йому були дорогі рідні місця і Карпати.
“Найбільше він цінував рідні місця і людей, які були з ним поряд. В останню його відпустку, після нашого розпису, ми пішли високо в гори, де немає зв’язку. Там він міг розслабитися, почав згадувати, що він робив з друзями, як гуляли взимку і каталися на лижах”, — ділиться спогадами Діана Юрак.
Він планував після служби збудувати будинок у горах, далеко від людей, серед тиші й природи. Діана каже:
“Коли я піднімаюся на ті самі місця, де ми з ним бували, то згадую всі наші моменти разом, всі його слова, всі його бажання. Він дуже мріяв, коли вийде на пенсію, піднятися високо в гори, побудувати будинок там, де немає людей і тиша навкруги, постійний спокій”.
Михайло Юрак загинув 31 липня 2024 року у ближньому бою під час штурму ворога біля Вугледара Донецької області.
Вічна слава захисникові.