На стабілізаційному пункті 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади військові медики надають допомогу бійцям, які несуть службу поблизу Часового Яру. Російські дрони полюють на автомобілі, тому забрати поранених зазвичай вдається вночі або “по сірому” — ввечері або рано вранці. Ми розпитали військових лікарів про те, з якими пораненнями вони працюють найчастіше.
Невисока стеля, штучне світло без жодного вікна, розвішані над головою медичні ножиці, рукавички та інше приладдя. Такий вигляд має стабілізаційний пункт 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади в одному з населених пунктів Донеччини — з міркувань безпеки його назву не розголошують.
“На стабілізаційному пункті ми надаємо екстрену невідкладну допомогу важким пацієнтам, яких привозять до нас з нуля. Є кардіомонітори, апарати ШВЛ, перев’язувальний матеріал. Ми маємо оцінити стан, визначити пріоритети і лікувати те, що загрожує життю. Був випадок, коли ми перелили пораненому чотири гемакони (контейнери з донорським матеріалом, — ред.) крові і чотири гемакони плазми. В середньому гемакон — це 300-400 мілілітрів. У пораненого була ампутація верхньої, нижньої кінцівки і плюс торакальна травма (травма грудної клітки, — ред.). Ми змогли стабілізувати пацієнта і направити у шпиталь”, — розповідає лікар-ординатор медичної роти Олександр.
Коли на стабілізаційний пункт привозять “важкого” пацієнта, над ним працює ціла команда медиків, каже співрозмовник. Кожен виконує свою роль: хтось займається анестезією, хтось визначає групу крові та готує препарати крові.
“У нас досить стислий період часу для того, щоб надати допомогу. Ми не знаємо, що буде через 5, через 10, через 15 хвилин. Тут може бути, що одночасно можуть привезти велику кількість поранених. На жаль, на сьогодні досить проблемно буває доставити пацієнта з місця поранення через обстріли — наші вороги полюють за медичними працівниками, які евакуюють поранених. Між пораненням та евакуацією може пройти година, доба чи кілька діб. Тому пацієнти навіть з невеликою травмою, отриманою на передовій, на стабілізаційний пункт можуть надходити уже в досить важкому стані”, — пояснює лікар.
Бійці 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади наразі виконують бойові завдання поблизу Часового Яру. До медиків “стабу” найчастіше надходять пацієнти з мінно-вибуховими пораненнями та контузіями, розповідає лікар-хірург, ординатор евакуаційного відділення медичної роти Костянтин.
“Зараз більше хлопці звертаються з контузіями після вибухових травм. Багато випадків, коли хлопці наступають на міни-пелюстки. Коли підриваються кілька мін одночасно, страждає і той, хто наступив — втрачає одну або кілька кінцівок — і хлопці, які поруч, отримують уламкові пошкодження. І третє за частотою, а інколи ці випадки і переважають, — полювання FPV-дронами на автомобілі. Це найчастіше “важкі” постраждалі або загиблі”, — каже медик.
Розповсюдженим залишається і “турнікетний синдром”: коли через дві години турнікет не зняли чи не послабили, порушується кровообіг руки чи ноги, на яку він накладений. Це може призвести до ампутації або навіть ниркової недостатності.
“Один із прикладів: чоловік 50 років, давно служить, потрапив до нас за чотири дні після поранення. У нього були уламкові пошкодження грудної клітки, дрібні ураження ніг і поранення правої руки. Він наклав собі турнікет якомога вище і тугіше одразу. Через 15 хвилин, коли з’явилась можливість, він його послабив, але не зняв, і наклав собі тугу пов’язку. Чотири дні приймав знеболювальні препарати і не дивився на руку. За цей час почалися трофічні зміни в тканинах, з’явилися пухирці на шкірі, кінцівка була роздута, але зберігалася пульсація. Ми провели інтенсивну терапію, захищаючи нирки, і направили його в шпиталь з надією, що йому зможуть врятувати те, що залишилось від кінцівки”, — розповідає Костянтин.
Втім, лікар наголошує: бійці не мають боятися накладати турнікет, бо часто тільки так можна врятувати життя собі чи побратиму. Але варто робити це свідомо.
“З останнього маємо інший приклад — хлопчина, 21 рік. Це був знову ж таки скид з дрона, в русі, було пошкодження правої руки: від середньої третини передпліччя до верхньої частини плеча роздроблені кістки і м’язи, ціла залишилась тільки кисть. Також було поранення грудної клітини, контузія, крововтрата. Потрапив до нас десь через 12 годин після поранення. І турнікет так само у нього був якомога вище і щільніше. Ми його там і лишили. Ми дренували йому грудну порожнину, бо там було велике поранення, була і кров, і повітря. Переливали плазму”, — згадує лікар.
У цьому випадку, додає він, пацієнт швидше за все втратив кінцівку, але турнікет врятував його життя. Якби військовий послабив турнікет, то стік би кров’ю ще до прибуття до стабілізаційного пункту.
“Втрата кінцівки — це не забране життя. Це інвалідизація поранених, але вони живуть далі”, — підсумовує Костянтин.
Раніше ми розповідали, що захисники називають ситуацію в Часовому Ярі “стабільно важкою вже рік”. Російські війська намагаються прорватися як у самому місті, так і на північ від нього, стираючи інфраструктуру, однак захисники тримають оборону.