Підтримайте Вільне Радіо
Ось уже рік 27-річна операторка БПЛА Вікторія Касянчук виконує бойові завдання на фронті. Однак боротьба з росіянами для неї не єдина. Іншу дівчина веде за право бути собою, бо частина суспільства не сприймає її сексуальну орієнтацію без упереджень.
Поміж боями на Донеччині Вікторія розповіла журналістам Вільного Радіо історію прийняття себе, про камінг-аут, збереження стосунків на фронті й ставлення побратимів до свого вибору.
“Я хочу служити. Допоможіть мені оформити документи так, щоб це було правильно”, — із такими словами в червні 2024 року до ТЦК завітала Вікторія. Вона нещодавно привезла з-за кордону молодшу сестру, яку оберігала після початку великої війни. Тиждень тому відсвяткувала своє 26-річчя, і тепер стояла на порозі центру комплектування.
Абітурієнткою Вікторія Касянчук думала вступити до військового вишу. Батько ж дівчини вважав такий вибір небезпечним (як вона каже, “ніби знав, чим це обернеться”), бо в країні вже тривала АТО. Чоловік скерував бажання доньки в альтернативне русло — так вона стала студенткою Рівненського вищого професійного училища Департаменту поліції охорони. Але, як виявилося, це лише відтермінувало неминуче.
У ТЦК Вікторії сказали, що не військовозобов’язаним дівчатам досить складно отримати бойову посаду, та все ж допомогли їй зв’язатися з навчальним центром Drone Force. Напрямок роботи з БПЛА порадили, коли дізналися про її захоплення технологіями.
Дівчина підписала контракт на три роки, пройшла базову підготовку, фахові навчання, і вже тоді перейшла до бойової бригади. Далі були позиції в Луганській, Харківській і Донецькій областях. На Донеччині служить досі — боронить Покровський напрямок (один з найгарячіших в регіоні).
Вікторія каже, що в армії всі люди рівні. Припускає: частково через це й почувається тут в безпеці на відміну від цивільного життя, де неодноразово стикалася з агресією у свій бік.
“Якщо заходить тема, я кажу побратимам про свою орієнтацію. А так я не сприймаю це як щось, про що треба кричати: не вважаю це чимось унікальним. Тобто я така сама людина, як всі, тож, коли мене питають, чи є в мене хтось, я кажу: «Так, дівчина». І при цьому з таким обличчям, ніби це звичайні речі. Зазвичай це в перші дні випливає, бо це те, що цікавить людей”, — розповідає військова.
Вікторія — відкрита лесбійка, а точніше лесбійка-демісексуалка, бо потяг до дівчат може відчути тільки після встановлення сильного емоційного зв’язку. Каже, що деякі побратими намагалися довести їй, що її орієнтація неправильна, але лише в поодиноких випадках. Зазвичай же дівчина просто відповідає на купу питань, які їй ставлять з цікавості.
“Це максимально тупо, тому що питають чоловіки, яким так само подобаються дівчата, — з усмішкою розводить руками Вікторія. — Я зазвичай відповідаю: «А за що тобі подобається [та чи інша дівчина]?». Потім кажу: «О, і мені за те саме». Це трошки дивно”.
Ще з дитячого садочку прогулянки за руку з подружками важили для маленької Вікторії більше за звичайну дружбу. Особливо це стосувалося дівчинки, яку в нашій розмові військова умовно називає Катею. У неї вона була закохана до дев’ятого класу, але так і не наважилася в цьому зізнатися: боялася невзаємних почуттів.
Вікторія розповідає, що в дошкільні роки не усвідомлювала своєї орієнтації, ба більше — не знала такого слова. Тоді відчуття глибшої прив’язаності до дівчат викликало в неї нерозуміння себе, але не страх. Зізнається: їй було цікаво, до чого це призведе.
А потім із Вікторією сталося слово “під*рас”, яке вона почула у випадковій лайці. Так, знову з цікавості, вона почала досліджувати різні ґендери й готуватися до серйозної розмови з батьками. На неї дівчина наважилася вже підліткою, у 12 років.
Ми віримо, що разом зможемо більше, тож кличемо вас долучитися до команди однодумців.
Підтримка нашої спільноти — це не просто фінансова допомога для медіа. Це інвестиція в майбутнє Донеччини та інструмент досягнення спільної мети.
Якщо ви поділяєте наші цінності та прагнете змін на краще — приєднуйтесь до нас!
“На той час батьки сказали, що це просто перехідний вік, щоб я сильно на цьому не акцентувала увагу, бо це все мине. Нібито я просто собі такий період життя обрала для цих експериментів”, — згадує Вікторія неагресивне, проте все ж несприйняття найрідніших.
Після цього дівчина ще довго не могла обговорювати з батьками свої переживання. У підлітковому віці більшість розмов зазвичай зводиться до симпатій, а ця опція для Вікторії була закрита.
“Мені було образливо. Я дитина, яка і так намагалася розібратися в доволі дорослих темах на той час, і замість того, щоб сісти зі мною вивчити якісь поняття й далі розповідати вже дорослими словами, мені довелося і далі один на один з цим усім справлятися”, — ділиться дівчина.
Сприйняття від батьків Вікторія відчула вже на першому курсі училища, однак для цього їй довелося пройти довгий шлях цькування в школі, самоушкоджень і навіть спробу самогубства.
Після дев’ятого класу Вікторія змінила школу. У закладі в її рідному Вараші, що на Рівненщині, ніхто не знав про орієнтацію дівчини, тож перехід не був пов’язаний з утиском. З ним вона стикнулася пізніше.
У новій школі в пошуках підтримки Вікторія вперше наважилася знову заговорити про свої переживання — на цей раз зі психологом — і дуже скоро таємниця дівчини перестала бути “лікарською”.
“Більш лояльні вчителі розповідали, що є такі балачки [про мою орієнтацію], і просто перепитували, чи це дійсно так. Я відповідала, що так, і далі до мене питань не було, — згадує дівчина. — Але багато хто почав знижувати мені оцінки через орієнтацію, багато хто виносив це на якісь розмови за чашкою чаю-кави, і мені дуже важко було до закінчення школи вийти на рівень, коли б мене сприймали в першу чергу як людину”.
Єдиною підтримкою для дівчини в ті часи став друг, який жив за сотні кілометрів від неї, в білоруському Гомелі. У 16 років через нині заборонену мережу “ВКонтакте” Вікторія познайомилася з місцевою дівчиною. Та ж представила її на два роки старшому Стасу.
Якось під час спілкування втрьох у скайпі хлопець помітив симпатію Вікторії до спільної подруги. Після розмови він запитав її про орієнтацію напряму, при цьому розповівши про свою.
Стас був відкритим геєм і м’яко підштовхував Вікторію до зізнання подрузі в почуттях. Але хлопець ніколи не наполягав на її камінг-ауті, особливо, коли йому почали відмовляти в роботі через тих, кого любив. Тиск суспільства був значним, і невдовзі Стас більше не зміг його витримувати. Хлопець покінчив життя самогубством, зістрибнувши з даху.
“Я тоді багато узагальнювала і думала, що так, як сталося в нього і ще когось, обов’язково має бути й зі мною. Думала, що мене спіткає та сама доля”, — розповідає військова.
Після загибелі друга першокурсниця-Вікторія перестала вірити, що їй вдасться знайти своє місце в цьому світі. До цього вона вже вдавалася до самоушкодження: різала себе, щоб прирівняти емоційний біль до “реального” фізичного. Тепер вона спробувала піти з життя.
Майже десять років потому дівчина каже, що саме цей момент став для неї переломним і зробив тією людиною, якою вона є зараз. Через страх втратити доньку батьки Вікторії нарешті прийняли її. Сама ж дівчина, змучена вимушеними хованками, здійснила камінг-аут, отримала внутрішню свободу й підтримку від одногрупників.
“Я собою пишалася, — усміхаючись, розповідає Вікторія про відчуття після зізнання. — Мене весь час це гризло зсередини, не давало спокою. Я не знала, що мені робити далі, а потім воно якось все стало на свої місця, і я почала жити як звичайна людина. Зрозуміло, трошки за іншими правилами в плані знайомств, але при цьому я не відчувала себе інакшою”.
Шкода собі — це не розв’язання проблеми. Якщо у вас виникають складні емоції чи думки про самопошкодження, не бійтеся звернутися по професійну допомогу. Зокрема, представникам ЛГБТК+ спільноти її безкоштовно надають у ГО “Точка Опори ЮА”. Записатися на онлайн-консультації до психологів організації можна за посиланням.
Зараз Вікторія не ховається й має стосунки. Після повернення до України вона познайомилася в мережі з дівчиною із Сум на ім’я Марго. Партнерка часто приїжджає до військової на ротації.
Вікторія каже, що з розвитком стосунків розлучатися надовго парі дедалі важче. Найчастіше закохані бачаться раз на місяць, а на відстані підтримують почуття приємними дрібничками: замовляють доставки, носять парні кулони тощо. Марго поставила фото Вікторії на заставку телефону. На ньому дівчина зображена у військовій формі, тож інколи її сприймають за “гарного молодого чоловіка”. Марго ж не виправляє.
“Вона веде доволі закриту позицію, і я не думала, що це буде так важко. Після того, як відкриєшся сам, тебе дуже злить, що інші цього не роблять. Через це в нас були неодноразові розмови, коли я казала: «Будь ласка, я стільки років просиділа в шафі, не пхай мене назад. Приховуй себе, але не мене»”, — розповідає військова.
З часів камінг-ауту на першому курсі Вікторія вступала в усі можливі групи для ЛГБТК+ спільноти, які тільки знаходила. Там вона, зокрема, допомагала дітям легше пройти процес самосприйняття. Також брала участь у прайдах. Після одного з таких радикали “злили” її особисті дані в мережу й закликали застосовувати до неї насильство. Але тоді публічно на захист доньки стала матір — для Вікторії це був особливий момент.
Практично одразу військова познайомила Марго з батьками. Віднедавна зустрілася і з її. Розповісти про кохану найріднішим дівчина, зокрема, вирішила після слів Вікторії про важливість підтримки, якщо вона загине.
До власної смерті військова почала готувати Марго ще з перших завдань біля Надії, що на Луганщині. Тоді в сутінках вона ледве відірвалася від ворожого FPV. Але однією з причин зізнання дівчини батькам став нещодавній випадок, коли в березні цього року неподалік від Макіївки за спину військової прилетіла касета від “Граду”.
“Я казала, що їй треба підтримка поруч. Якщо зі мною щось станеться, вона не має приховувати, хто я для неї і чому моя втрата завдає їй такого болю. І тоді вона це прийняла”, — розповідає Вікторія.
Військова каже, що поки не готова узаконити стосунки зі своєю дівчиною, але пішла б на цей крок, якби це спростило життя Марго. Тим не менш, Вікторії болить за інших представників ЛГБТК+ спільноти, які вже давно готові побратися й не можуть. А без такого офіційного статусу, наприклад, неможливо потрапити в госпіталь до коханих. Немає і виплат для партнерів полеглих, навіть якщо вони разом володіли майном і виховували дітей.
Цьогоріч Вікторія дуже хотіла бути в колоні військових на Марші рівності в Києві, щоб вкотре нагадати про важливість однакових прав для всіх людей. Але потрапити туди їй не вдалося: була на бойовому завданні. В армії все ж усі рівні перед обовʼязком, каже вона.
“Я не знаю, чому деякі люди вважають, що нам якось легше. Нам не може бути легше, бо ми ведемо дві війни: спільну для всіх і свою внутрішню. — каже Вікторія і додає: Особисто до мене якихось поблажок не було ніколи. Снайперу все одно, яка в мене орієнтація. Він однаково захоче вбити що мене, що людину, яка стоятиме поруч. Кров у нас усіх одна”.
Нагадаємо, понад 70% опитаних українців вважають, що ЛГБТК+ люди беруть участь в обороні країни так само, як і гетеросексуальні люди. Водночас менше половини згодні, що норми і статути, які захищають права ЛГБТК+ військових можуть зробити ЗСУ ефективнішими.