Цей матеріал є блогом. Думки та ставлення до деяких речей у тексті можуть не збігатися з редакційною позицією Вільного радіо.
Цього разу їду на зустріч зі знайомими до сусідньої області.
Ми бачились крайній раз у лютому 2022 року в Соледарі, але зв’язок тримаємо через соціальні мережі.
Збігаємось із різних регіонів, як краплі води докупи.
Нещодавно на власному досвіді випробувала й зрозуміла, як працює наш мозок 🧠 ВПО. Проговоривши ці моменти ще з декількома людьми, я зрозуміла, що так у переважної більшості, а зʼясувавши у спеціаліста, то виявляється — це норма і так працює закономірність.
Так от, останнім часом розумію, що для мене одразу багато нового: нових назв, людей, установ……(?) на додачу всі назви мають свій колорит і складаються з незвичних для нас слів + у пам’яті залишається все те, до чого ти звик, ці знання та соціальні звʼязки не зникли (І СЛАВА БОГУ). Тому деколи замість Прибузької хочеться сказати Преображенська.
Я невимушено, а може вимушено, навіть не намагаюсь запамʼятовувати назви нових вулиць …..Чи то мозку забагато одразу нової інформації, чи то він, чи серце не готові сприймати нове, а можливо таки вони відчувають щось інше і цим демонструють нам, що все в руках у бога, а може, це та надія, за яку ми всі ВПО чіпляємось.
А в розмовах із новими знайомими мене бентежить, що я навіть не намагаюсь сфокусуватись на їхніх ПІБ, адже за 2 роки 2 міста + 4 нових шкільних родин моїх двох дітей. Припускаю, що люди можуть оцінювати нас, як людей з розсіяною увагою та оцінити рівень нашого інтелекту.
Я не можу одразу запам’ятати ім’я по-батькові класного керівника дитини або відому в місті людину, а якщо відверто, то ПІБ директорів шкіл, у яких навчаються мої діти, я ще інколи підглядаю в гугла.
Нотую і згадую нашу досвідчену педагогиню, яка для кращого вивчення дитячого колективу просила надати спільну фотографію класу і підписати повне ПІБ дітей, а ще лист розсаджування учнів у класі, щоб педагог, який не знає дітей, розумів, до кого звертається …..
Ще момент щодо нашої пам’яті, який помітила: ПІБ людей, з якими був поверхневий соціальний звʼязок, ми можемо забувати. А випадково зустрівши, дивлячись в очі, йде вірний імпульс) навіть дивуєшся, як все природно вийшло.
Це не dementia, це нас вирвали і вигнали з власного життя, а наш мозок групує інформацію і складає її по поличках).
Перед публікацією свій текст показую психотерапевту, теж ВПО, бо психологію я знаю тільки в межах своєї компетенції, хочу перевірити чи це НЕ думки «сумасшедшего».
Перший блог Наталі Тищук, де вона розповідає про цінність дружби й тугу за рідним краєм, читайте за цим посиланням.