Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Ілля Муравський із Маріуполя. Чоловік працював телеоператором, а після початку повномасштабного вторгнення долучився до війська.
Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у телеграм, інстаграм чи фейсбук. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Ілля Муравський народився 6 вересня 1988 року. Закінчив Маріупольське музичне училище, грав на духових.
“А я його пам’ятаю ще підлітком, коли він навчався в спеціалізованій музичній школі на кларнеті. Тоді він був доволі скутий, часто хвилювався, було помітно, що це йому особливої радості не приносило, мабуть, то було не його. <…> З кларнетом в нього щось не було так, як того хотілося би, бо в спеціалізованій школі завжди досить високі вимоги, рівень і т.д. Ілля був доволі делікатний та стриманий хлопчик. Коли я його побачила вже дорослим, з камерою, з довгим хвостом на голові, впевненим, я навіть здивувалася, подумала, чи він це”, — згадує викладачка музичної школи Анна Губенко.
“Я маю надію, що створене нами інформаційне агентство “Рупор Приазов’я” не залишить Вас байдужим. Ми маємо наміри і надалі діяти у напрямку перетворення мовчазного покірного раба у горду людину, яка самостійно будує і вирішує, яка країна чекає на неї завтра. Якщо Ви маєте намір бути сильним та рішучим на шляху будування нової України, запрошуємо до нас. Ми чекаємо на кожного, хто будує майбутнє”, — закликав Ілля на своїй фейсбук-сторінці.
Також чоловік очолював ГО “Національний рух молоді Маріуполя”.
“Робив фільм про патріотично-спортивне виховання молоді у Маріуполі. Вів зйомки на спортивних змаганнях “Сокіл” (“Джура”). Також колись Ілля оплатив похід до кінотеатру в Маріуполі дітей та підлітків з малозабезпечених родин”, — згадує маріуполець Геннадій Дюжок.
Ілля Муравський мав хобі — займався лицарськими реконструкціями.
“Ніколи в ньому не сумнівався ! В ньому було стільки енергії … Перша фраза від нього при нашому знайомстві була “Привіт , я Ілля, я ролєвік”. Кажу: “Що?”. “Ну толкієніст, робимо лицарські реконструкції”. Світла памʼять”, — написав колега Іллі Артем Гунько.
Іллю згадують яскравою й неординарною людиною з виразною зовнішністю — він носив довге волосся та незмінний чорний плащ.
Веселий і безшабашний, Ілля ніколи не відмовлявся вийти на роботу, вдень чи вночі, згадує колега Іллі Надія Сухорукова:
“Іноді знімав через ліву п’яту, бо “він художник, він так бачить” та відхоплював за це від усіх, починаючи від журналіста та закінчуючи режисером монтажу.
Ілюха, що бісів мене на зйомках, бо під час інтерв’ю паралельно розповідав щось, не зупиняючись, як заїжджена платівка. В результаті весь матеріал йшов під акомпанемент його божевільних історій.
Він ніколи не йшов зі зйомки голодним, його завжди пригощали смачненьким. Я не знаю, як у нього це виходило, але люди довкола ставилися до нього, як до великого пухнастого кота”.
Надія розповідає, що Ілля називав себе безсмертним, і через це усвідомити його загибель було ще складніше.
“Ми сміялися, коли він спав на диванчику в студії, витягнувши нескінченні ноги, в зимово-осінньо-весняно-літніх берцях, до протилежної стіни. <…> Зі сну забував про заплановану зйомку. Я бігала по офісу і репетувала: “Уб’ю г**нюка, коли знайду!”
Він чув мій голос, біг в іншій бік та з’являвся сонний, але безстрашний і зухвалий:“Та я вже давно тут. Надя, нервові клітини не відновлюються. Я за мікрофоном ходив”.
Я задихалася від такого нахабства: “Ти що — безсмертний?” Він впевнено відповідав: “Так, безсмертний. Це точно. От побачиш” <…>
Міг залізти на аварійний міст, знімати з краю даху і на повному ходу відчинити двері машини, щоб упіймати якийсь неймовірно важливий для сюжету план.
Я злилася: “Ти розумієш, що я за тебе відповідаю? Що ти твориш?” І він у відповідь: “Не бійся, я вічний!” — розповідає Надія.
Востаннє Іллю чули понад три роки тому — він дзвонив колезі, коли їхав на передову у бік Бахмута.
“Кажуть, голос у нього був щасливий. Він вибрався із блокади Маріуполя живим. Дивом вийшов зі своєї Торгової вулиці, на яку впала авіабомба. Вийшов, як справжній щасливчик — без подряпини. І одразу подався воювати з росіянами. Пішов у своїх, перевірених ще з АТО, берцях. Смішний і безглуздий, як дитина. Кремезний та добрий.
Раніше я казала йому: “Ілюха, тобі треба йти в тил ворога. Ти там усе розгромиш. Вони з тобою не впораються. Ти, як стихійне лихо: смерч чи тайфун”, — згадує журналістка.
Тривалий час колеги чоловіка розшукували його й намагалися дізнатися бодай щось про його долю. Згодом колишня дружина Іллі розповіла, що його життя обірвалося у 2022 році на Запорізькому напрямку.
“Я сама дізналась десь з рік тому, його тіло повернули, і мені спільний знайомий написав. Ми давно розлучені, тому я не багато знаю, лише те, що ніби на Запорізькому напрямку його “зняв” снайпер. Потім повернули тіло, кремували, де похований, не знаю”, — переповідає колега Іллі слова його колишньої дружини Марини Муравської.
Світла пам’ять.