Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Андрія Дідука з Хмельницької області. Хлопець з дитинства мріяв бути військовим. В 2023-ому став оператором дронів у 3-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
Спогадами про Андрія з журналістами Вільного Радіо поділилася його мати Валентина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Андрій Дідук народився 25 листопада 2003 року у Шепетівці. Він був другою дитиною в сім’ї. Хлопчик був пізньою та дуже бажаною дитиною. Коли він народився, в родині вже підростав 10-річний брат.
“Андрійко мав дуже добре серце та чуйну душу. Він зростав веселим та активним. Він всім цікавився, він добивався того, що його цікавило, щоб йому роз’яснили і дали відповідь на його запитання. От горіла зірочка, він питається, а що це за зірочка, а чого вона там горить, а чого вона на небі. Йому було мало просто знати — він хотів розуміти”, — пригадує мати Андрія, Валентина.
До 9 класу навчався у місцевій школі №1, далі — у НВК “Школа-гімназія №5”. Середню спеціальну освіту отримав у Шепетівському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій записався до місцевої тероборони — виходив на блокпости й чергування вулицями. Та коли захотів піти на фронт, мама благала відкласти цей крок.
Андрій послухався й вступив до технікуму.
“Закінчивши навчання у 2023-му, він приніс мені диплом і сказав: “Мамо, я зробив так, як ти хотіла. А тепер я буду робити так, як хочу я”, — згадує жінка.
Йому довго відмовляли у військкоматах, але він оббивав пороги й домігся свого. У серпні 2023 року підписав контракт і став військовим.
Спершу Андрій проходив курс навчань у навчальному центрі в Десні, потім служив у Чернігові та Черкасах. Згодом його відправили на Донеччину, де він став оператором дронів у 3-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
Мама Андрія пригадує, як про хлопця відгукувалися побратими при зустрічі з нею: “Хлопці згадують, що на Андрія завжди можна було покластися. Коли їх накрили росіяни, він сам був поранений, але витягнув друга з-під обстрілу. Той хлопець потім приїхав до мене і сказав: якби не Андрій, мене б не було живого”.
На війні Андрій зустрів кохану дівчину.
“Він мені зателефонував перед відпусткою і каже: “Мамо, у тебе вже є одна донька — дружина мого брата. А тепер у тебе буде ще одна донька. Я закохався, я познайомлю тебе з нею”, — пригадує Валентина.
Андрій планував познайомити кохану з родиною під час відпустки. А ще мріяв разом із друзями поїхати в Карпати, відвідати Львів. Але так і не дочекався відпустки: 12 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання біля Новоєгорівки Сватівського району Луганщини російський дрон обірвав його життя.
“Дрон влучив в машину, в якій був мій син. Він із побратимами тоді повертався з позицій. Помер Андрійко від поранення спини на руках у побратима. Так його і не дочекалися у відпустку…”, — зі сльозами розповідає Валентина.
Похорон Андрія у Шепетівці зібрав сотні людей.
“Я не бачила ще такого: з іншими воїнами прощаються годину, а з ним — дві з половиною”, — згадує мати.
Посмертно Андрій отримав державні нагороди: “Хрест доблесті” та відзнаку Міністра оборони України.
“Командир приїжджав до мене і привіз нагороди, які Андрюшка заслужив, але не отримав при житті”, — каже Валентина.
Також Андрій Дідук став почесним громадянином Шепетівської громади.
Рідні Андрія прагнуть, аби йому надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.