Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 36-річного Євгена Головчака з Волині. Батько шести дітей пішов у військо на початку відкритого вторгнення, аби захистити свою родину. Загинув 8 жовтня 2022 року: разом з побратимами підірвався на розтяжці.
Спогадами про чоловіка з Вільним Радіо поділилася дружина загиблого захисника Любов Головчак.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Євген Головчак народився 21 січня 1986 року в Криму. Родина хлопчика була багатодітною, він був наймолодшим, п’ятим, сином. Коли Євгену виповнилося 5 років, разом з родиною він переїхав у село Криничне на Волині.
На новому місці хлопчик пішов у перший клас, а після закінчення гімназії вступив у Четвертнянську вечірню школу.
“Батьки його були прості люди. Мама була доярка, тато був трактористом, які все життя трудилися в колгоспі. В них була проста багатодітна сім’я. Аби заробити собі на краще життя, їздив на заробітки. А далі пішов служити у флот моряком, відправили його в Крим. Там тоді проходив строкову службу і мій двоюрідний брат Володя. Він і дав Євгену мій номер телефону”, — пригадує дружина загиблого військового Любов Головчак.
Вперше Євген подзвонив за 9 місяців до закінчення терміну служби. Жінка зізнається, що це була любов “з першого слова”.
“Це був 2005 рік. Тоді ще було по дві секунди перших безкоштовних, а тоді платно. І так ми на ті дві секунди і спілкувалися вдень. А після півночі були безкоштовні дзвінки, то ми чекали на 12 ночі, щоб проговорити до 4–5 ранку”, — з ностальгією пригадує дружина Євгена.
Аби бути ближче до чоловіка, коли він звільниться з армії, Любов пішла вчитись до Луцька на бармена-офіціанта.
“Я його дочекалася, через 9 місяців він прийшов до мене в заклад, бо я вже була на практиці в барі. Він прийшов такий весь красивий, у формі, смуглявий з білосніжними зубами. Посмішка ця… Напевно, я її ніколи не забуду. Це була дуже довгоочікувана зустріч. Мій Женя ще коли був в армії, казав, що я буду його дружиною. Я вірила, я хотіла цього, і так воно і сталося”, — розповідає Любов.
Дуже скоро Євген та Любов одружилися. У 2008 році в них народився найстарший син Віталій, через рік з’явилась Катруся, а у 2010-му — Артем. Ще через два роки народився Станіслав, у 2015-му — Оленка. А за рік до повномасштабного вторгнення народилася Світланка.
“Інколи мене запитують, чому я наважилась на шістьох дітей, чим я думала на той час? Але ми наскільки жили в любові, я знала, що він мене кохає і я його також. І діти для нас були радістю. І я була впевнена в ньому на всі 100%, він для мене був надійною стіною. Я не боялась нічого, я знала, що в мене є надійний тил”, — каже Любов.
Чоловік працював на пилорамі в Києві. Але любив ремонтувати й майструвати техніку власними руками.
“Дуже він любив залізяччя. Він відремонтував трактора, який був у дуже поганому стані. І змайстрував з нього такого гарного, що ми ним обробляли поля. Його слабинка була музика, гра на гітарі. Він настільки душевно грав і співав, що коли сядеш слухати — просто розривається душа”, — з усмішкою згадує Любов.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, наймолодшій дитині подружжя, Світланці, було всього 11 місяців. Євген допомагав військовим як міг. Стояв на блокпостах та підвозив усе необхідне. В березні на порозі родини з’явилася голова сільради з повісткою. На зауваження Любові посадовиця пішла без пояснень, але Євген сам вирішив, що має стати на захист країни.
“Євген на мене завжди казав “мала”, і тоді він теж підійшов до мене і каже: “Розумієш, мала, якщо вони (окупанти, — ред.) прийдуть сюди, вони будуть знущатися з тебе, з дітей… Я цього просто не витримаю. Ти розумієш, що я мушу йти зупиняти їх та охороняти вас”. Він мене заспокоїв, я йому завжди вірила, і на цей раз я теж повірила”, — ділиться Любов.
Вже в березні 2022 року Євген був у війську. До жовтня служив на різних напрямках у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Серед побратимів чоловік мав позивний “Бармак”. Він закріпився за Євгеном ще в юні роки.
“Був колись такий мультфільм, у якому головним героєм був маленький хлопчик, смуглий. І мій Євген теж був смуглий і дуже-дуже красивий”, — каже кохана захисника.
Чоловік не ділився з дружиною, де саме він перебуває, аби Любов не хвилювалася.
У вересні Любов почала збирати документи, за якими Євген міг демобілізуватися. 8 жовтня все відсканувала та відправила командуванню. Дуже скоро військового мали відпустити додому. Але раптом чоловік перестав виходити на зв’язок.
Любов пригадує: “9 жовтня я вже почала обдзвонювати всіх його побратимів, чиї номери в мене були. Ніхто нічого не знав. Тоді я вирішила піти на город, щоб відволіктися від думок. І саме в цей момент до нас на подвір’я зайшли військові й повідомили, що Євген загинув. Я стала кричати, що він живий, але, на жаль… Він і ще троє побратимів підірвалися на розтяжці під час виконання бойового завдання неподалік Петропавлівіки Харківського району. Одному з них пощастило вижити, решта — загинули на місці”.
Жінка зізнається, що досі не може змиритися із загибеллю свого коханого.
“Мій Євген для мене був усім. Він мій герой. Саме з великої любові до нас він і пішов на війну. Мені часто сниться мій чоловік. І він завжди такий веселий, красивий, як у той день, коли ми зустрілися”.
Троє старших дітей Євгена та Любові вже здобувають фах. 16-річна Катруся вирішила стати військовою, як і батько.
“Всі діти дуже пишаються татком. І коли в мене виникали різні думки, саме вони тримали мене на плаву. Вони — моя втіха та розрада і найбільша гордість мого Євгена”, — каже Любов.
Євгену Головчаку назавжди 36.
Рідні бійця прагнуть, аби йому надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.