Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Владислава Гостєва з Покровська. Він присвятив своє життя службі в ДСНС, рятуючи людей в умовах війни. З 2014 року працював у гарячих точках, зокрема в Авдіївці, а з 2022 року допомагав цивільним на Донеччині. 7 березня 2025 року під час обстрілу в Добропіллі чоловік загинув, намагаючись допомогти постраждалим.
Про Владислава Гостєва Вільному радіо розповіла його сестра Марія.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Владислав Гостєв народився 5 червня 1992 року в Покровську Донецької області. Вчився у місцевій школі №2. Захоплювався футболом і боксом.
“Він був розумним, кмітливим і добрим, завжди з повагою ставився до старших і прагнув допомагати іншим. Мав велике серце. Підтримував літніх людей, друзів у будь-якій ситуації. Коли товариші потрапляли до лікарні через поранення від уламків, відвідував їх, допомагав як фізично, так і морально та фінансово”, — згадує про брата Марія.
Владислав захоплювався спортом. Жодного дня не минав без фізичних вправ та пробіжок вулицями міста. Також чоловік допомагав літнім та одиноким людям.
Після служби в Збройних силах України у 2012 році приєднався до ДСНС. У 2014–2017 роках працював у найгарячіших точках Авдіївки. З 2022 року Владислав вирушав у зони бойових дій на Донеччині, доставляв питну воду та гуманітарну допомогу місцевим жителям, рятував людей після обстрілів.
Рятувальник майже не розповідав про події на фронті, беріг мамине серце, щоб вона не хвилювалася. Мріяв про життя у вільній Україні, а після перемоги — створити сім’ю, виховати дітей і подарувати матері довгоочікуваних онуків.
У лютому 2025 року чоловіка перевели на службу до міста Родинське, туди він їздив з Добропілля. До останнього дня свого життя Владислав залишався на службі в ДСНС.
“Під час повномасштабного вторгнення не покинув, залишився в строю виконувати свої завдання за призначенням. Виїжджав на ліквідації всіх надзвичайних ситуацій, які виникали протягом чергування. Неодноразово залучався до допомоги постраждалому населенню, до евакуації населення”, — згадує керівник загиблого Віталій Журбенко.
7 березня 2025 року в Добропіллі, на Донеччині, внаслідок обстрілу постраждав будинок, у якому жив Владислав. Він одразу пішов допомагати постраждалим. Під час повторного обстрілу Владислав отримав поєднану мінно-вибухову травму голови, тулуба та кінцівок, несумісну з життям.
“Я завжди був впевнений у цій людині. Знав, що поруч зі мною є опора, на яку можна покластися. Ось, наприклад, була така ситуація в Покровську: горіла квартира. І, незважаючи на те, що він не був на зміні, він ліз у ту квартиру і витягнув людину, врятував її. Він взагалі не хотів залишати Донецьку область. Казав: “Якщо мене переведуть в інший підрозділ за межі області — я краще звільнюся”, — розповідає колега чоловіка по роботі Іван Суботін.
У 2017 році Президент України відзначив Владислава Гостєва нагородою “За участь в антитерористичній операції” та вручив посвідчення Учасника бойових дій. У 2025 році він отримав відзнаку “За оборону України”, а також численні подяки та грамоти від керівництва ДСНС.
Рідні Владислава просять також посмертно надати йому звання Героя України. Щоб їх підтримати — підпишіть петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.