Щодня о 9 ранку українці вшановують хвилиною мовчання всіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 30 жовтня згадаймо навідника танку з 92-ї бригади Євгена Кіктенка, який звільняв Харківщину.
Про загибель героя розповів головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Євген Кіктенко рано залишився без батьків. Хлопця та його сестру виховували бабуся з дідусем, але згодом не стало і їх.
Хлопець закінчив Зміївський ліцей №1, де опанував професію баристи. Однак замість роботи за спеціальністю відправився захищати державу у лавах 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені Кошового отамана Івана Сірка. Спочатку в зоні ООС, а потім і під час повномасштабного вторгнення він боронив Україну від російської навали.
На відео Євген розповідав, як проходила битва за визволення окупованих територій Харківської області.
“Почалося все зранку, мій екіпаж був у другому ешелоні наступу. Ми увійшли у прорвані позиції й там закріпились. Потім йшли з піхотою вперед. В усі населені пункти до Куп’янська ми заходили без бою”, — розповідав Євген Кіктенко.
Євген згадував, що місцеві з радістю вітали українських захисників. За їхніми розповідями, росіяни щодуху тікали з Харківщини, аби не зустрітися із ЗСУ.
“Тікали вони на чому завгодно, на мотоциклах, “запорожцях”, “копійках”, що вдавалось забрати у місцевих”, — казав Євген.
Однак не всюди окупанти залишали населені пункти без бою. Наприклад, у Волоховому Яру росіяни намагались дати спротив, та зупинити Євгена з побратимами в них не вийшло.
“Неподалік мого танку висадився російський десант, я обличчя і шеврони їхні навіть бачив. Вони думали, що наші позиції десь далі. Як мій танк виїхав — в окупантів трошки обличчя змінились одразу, і вони розбіглися в різні сторони, танки теж побоялися вступати в бій і залишили їх без прикриття. “Своїх не бросаємо”, — сміявся боєць.
Втім під час звільнення Харківської області танкіст двічі діставав травм, коли його танк наїжджав на міни окупантів.
Останній бій Євген прийняв під Петропавлівкою на Куп’янщині. Герой загинув 25 вересня від смертельного поранення. У грудні йому мало б виповнитись 25 років.
“Перемога дається нам дуже важко. Її ціна — життя найкращих воїнів. Ми не віддамо здобуту кров’ю Перемогу в руки ворогу. У памʼять про тих, хто повернувся з бою на щиті. В імʼя цілих поколінь українців, які боролися за свободу в минулі роки. Заради наших дітей і майбутнього”, – написав Валерій Залужний.
Сам Євген зізнавався, що хоче, щоб війна скоріше закінчилася, аби жити спокійним життям. Друзі згадують його як виваженого та життєрадісного хлопця.
Прощання з героєм відбулося 30 вересня в його рідному Змієві, що на Харківщині.
“У Євгена попереду було все життя у вільній та незалежній країні. Але лютий ворог змінив плани юнака. Сміливість та готовність до самопожертви завжди виділяли його серед інших, адже він рано подорослішав”, — сказав на прощанні з Євгеном Зміївський міський голова Павло Голодніков.
Відео: Youtube/Зміївська міська рада
“Коли ми бачились в останній раз та прощались, він сказав: “Не знаю коли побачимось, але я ніколи не носив та не ношу жетон, який носять всі військові на шиї для ідентифікації, бо це смертний жетон, а я помирати не збираюсь”. Я хочу сказати, що герої все ж не вмирають”, — сказала однокласниця Євгена Марина Калантаєва.
Вшануймо загиблого хвилиною мовчання.