Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Роман Меньшиков усе життя прожив у Бахмуті та з перших днів повномасштабної війни долучився до лав місцевої тероборони. У важких умовах нестачі зброї та спорядження боронив Бахмут, Соледар та Авдіївку. Через два роки захисник загинув, боронячи Костянтинівський напрямок.
Про життєвий шлях Романа Вільному радіо розповів його батько Олексій Меньшиков.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Роман Меньшиков народився 6 липня 1986 року в селищі Опитне Бахмутського району. Там закінчив і школу.
“Вчився гарно, хоча відмінником не став. Брав активну участь у спортивних змаганнях”, — додає батько.
Після школи вступив до технікуму залізничного транспорту в Бахмуті, де здобув спеціальність “Монтаж систем керування рухом на залізничному транспорті” та кваліфікацію техніка-електромеханіка. За спеціальністю працював два роки у Дебальцевському депо.
У 2007 році чоловіка призвали на строкову службу, яку він проходив у Херсонській області в лавах сил ППО.
Після служби в армії повернувся у Бахмут та працював електромеханіком спочатку на машинобудівному заводі “Вістек”, а потім на заводі “Бахмут-хліб”. Останнім офіційним місцем роботи був Макіївський завод металевих конструкцій, який евакуювався у Бахмут. Тут чоловік збирав різні металеві деталі.
“У вільний час майстрував щось постійно, особливо любив колупатися у комп’ютерах, ноутбуках, телефонах та іншій техніці. Він гарно розумівся на ній”, — говорить Меньшиков старший.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Роман пішов добровольцем у військкомат, де його зарахували до лав Бахмутської тероборони.
“Прийшли, а там нічого взагалі не було — ні теплого одягу, ні взуття, ні інструментів, нічого. Я потім відправляв йому усе, поки вони два місяці у Часовому Ярі сиділи. Оце які автомати встигли вивезти з Парасковіївки — вони сиділи перебирали, чистили та доводили до ума їх, бо усі АК-47 іржаві були. А їм треба було хоч чимось озброїтися”, — переказує батько.
Офіційно службу почав з 28 лютого 2022 року солдатом-стрільцем військової частини А7220.
“Їм навіть гранатометів не давали — дали по автомату з двома магазинами патронів і слали на завдання. Ще давали гранату та казали: «Це для тебе, бережи її. Все. Йди». Йшли у лісосмугу та тримали її, але як туди йшли — усіх розстрілювали. Живими рятувалися ті, хто зміг виповзти звідти, а так ще у лютому вже там лежав би”, — згадує співрозмовник.
За час служби у ЗСУ Роман Меньшиков боронив міста Бахмут, Часів Яр, Торецьк, Соледар, Покровськ та села Яковлівка і Покровське.
“У Яковлівці вони окопувалися вручну, не було ніяких екскаваторів чи іншої техніки. Потім почались прильоти авіабомб і саме там в них були перші 200-ті (загиблі, — ред.)”, — говорить Олексій.
У 2023 році захисник отримав посвідчення учасника бойових дій та медаль “Ветеран війни”.
“Про службу й згадати нічого не можна без матів. Кажуть: “Йдіть та займіть той бліндаж”. А там бліндаж — два метри у глині, по коліно води, зверху три дерев’яки, які накриті плівкою і земля накинута зверху. Ось тримай таке взимку!”, — з обуренням говорить Меньшиков старший.
Під час служби в Романа та побратимів навіть відбирали телефони.
“Там же дрони літають від яких не заховаєшся, і треба, щоб нічого не зафіксували. До туалету вийти не можна — одразу тебе побачать. Тому з окопу ніхто не вилазив. Бувало пальці відморожували собі, і нічого, пігулки випили і знову в бій з пораненням”, — додає батько захисника.
17 лютого 2024 року під час боїв за Авдіївку бахмутянин дістав важкого поранення та лікувався до 1 серпня.
“Їх тоді кинули прикривати відхід 110 бригади, яка була у місті. Вони тоді натрапили на ворогів, хлопців поклали, а у сина три дірки було”, — говорить Олексій Меньшиков.
По поверненню у військову частину бахмутянин долучився до побратимів.
29 серпня 2024 року Роман Меньшиков загинув біля селища Яблунівське, яке знаходиться неподалік Костянтинівки. Чоловіку було 38 років. Батьки досі не знають обставин загибелі сина.
“В нас немає ніякої інформації про те, як він загинув. Вимушені наймати адвокатів тепер, щоб це з’ясовувати. Тіло 9 днів везли з Костянтинівки до Харкова. Там таке вже було у гробу — рій мух і поряд стояти неможливо було”, — скаржиться батько.
Поховали бахмутянина у селі Скрипаї Чугуївського району, куди евакуювались його батьки.
Роман не мав сім’ї та дітей. В нього залишились батьки та старший брат, який також служить в ЗСУ.
“Дівчата в нього хоч й були, але з дітьми не склалося. Працьовитий дуже був, завжди відгукувався на допомогу, доброзичливий. Електрик від Бога! Він у ЗСУ теж цим займався. Завжди носив з собою набір інструментів та щось ремонтував. Хочу сказати, що він не посоромив гідність свого діда, який мав два ордени Слави та один червоного знамена (за участь у Другій світовій війні, — ред.). Ось і Ромка не ховався та загинув”, — сумує батько.
Світла пам’ять.