Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Володимира Хаймика з Волині, який з перших днів відкритого вторгнення захищав українські землі від загарбників. Життя захисника обірвалося на Луганщині від атаки російських дронів.
Про життя військового Вільному радіо розповіли його дружина Галина та хрещена донька Софія.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Володимир Хаймик народився 7 червня 1983 року в селі Кримному Волинської області. Тут він провів дитинство, ходив у садочок і школу.
“Коли був маленьким, то любив гратися в “рибалку”. Брав якусь палку, до якої прилаштовував шнурок — й так виходила вудочка. Його питали: “Що ти робиш?” Він казав: “Я рибку ловлю”. Так [на війні] чоловік отримав позивний “Рибка”, — розповідає дружина захисника Галина.
Після одинадцятого класу Володимир пішов служити в армію, а потім почав заробляти будівництвом. Працював у Києві та за кордоном.
“Ми одружились і зʼявились донечки Марійка та Анастасія, треба було заробляти гроші. Кожного разу приїздив додому на два тижні і знову їхав”, — розповідає дружина.
На роботу Володимир спочатку їздив разом із батьком та братами, а згодом — із друзями.
Повномасштабне вторгнення Володимир Хаймик зустрів вдома, а вже наступного дня зранку пішов до ТЦК, де його одразу взяли на службу.
“Володимир прийшов до військкомату, адже тоді йому та іншим сказали, що буде медогляд, але насправді їх відправили до Черкас. Й далі почали формувати підрозділи для більш активної служби”, — каже дружина.
Хрещена донька захисника Софія пригадує, як він казав їй: “Я хочу захищати Україну та свою сім’ю. Мені не страшно померти за Україну, страшно залишатися на полі бою”.
Військовий був старшим сержантом інженерно-саперної роти 115-ї бригади військової частини А4053. Чоловік брав участь у боях за Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Бахмут, обороняв українські землі на Донеччині, Миколаївщині та Харківщині.
Про свою службу рідним чоловік розповідав неохоче, каже Галина. “Казав мені, що все добре, щоб не хвилювалась. Він сподівався, що буде скрізь “випливати”, як рибка”.
За чотири дні до загибелі Володимир сказав дружині, що хоче купити земельну ділянку. Розповідав, що зробить баню, вириє штучне озеро, а поряд буде вирощувати овочі та фрукти.
Однак 14 серпня 2024 року захисник опинився під атакою російських дронів, якої не пережив.
“Перший дрон прилетів до них і поранив руку чоловіка. Його тоді намагався винести побратим. Від другого дрону вдалося сховались, а ось третій дрон не почули. Він підійшов і, ймовірно, вдарив їх уламками”, — стримуючи емоції, розповідає Галина.
Володимир Хаймик загинув неподалік Діброви, що на Луганщині. Військового поховали в рідному селі.
Рідні створили петицію з проханням надати Володимиру звання Героя України.
Вічна та світла памʼять захиснику.