На підконтрольній уряду частині Донеччини виявили 246 захворілих на COVID-19 людей. Серед них і Тетяна, яка нещодавно одужала від коронавірусної хвороби. До свого зараження вона вважала, що уряд та журналісти “нагнітають ситуацію”. Вона не хоче привертати до себе зайвої уваги, адже працює в медицині. Тому на умовах анонімності розповіла про свій досвід у якості пацієнта. Далі її розповідь від першої особи.
Я не вірила в цю пандемію, думала, що просто наганяють паніку на людей. І казала, що поки сама особисто не зіштовхнусь з цим, я в це не повірю. Новини дивилася, читала зведення. І, звісно, цифри ці всі лякали з одного боку, а з іншого — я не вірила, що це дійсно правда. Мою думку колеги не поділяли, вони дуже обережні, і моя позиція викликала сміх в інших. Засоби захисту всі є, ми цим забезпечені.
ЗАРАЖЕННЯ
Як кажуть, якби знав, де впадеш, соломки підстелив би. Всі ми ходимо по супермаркетах; хоч і в масках та рукавичках, ми не знаємо, хто поруч з нами. Тому я з впевненістю не можу сказати, де саме заразилася. На роботі в мене, звісно, були контакти з хворими на COVID-19, але побоювань заразитися в мене не було. У нас були засоби захисту — маски, рукавички — все це ми вдягали. Ми завжди вдягаємось, на нас завжди маски, рукавички: маски ми міняємо кожної години, рукавички обробляємо після кожного хворого. Щитки, окуляри — все це в нас є. Але тоді ми не знали, що той пацієнт був ПЛР-позитивним (зараженим коронавірусом — ред), ми дізналися про це пізніше. Після того як в нього виявили коронавірус, нас всіх обстежили: взяли ПЛР-мазки в той же день. І на другий день по мені прийшов позитивний результат.
ХВОРОБА
Коли мені повідомили про мій статус, я була вдома. А потім мене госпіталізували в інфекційне відділення. Паніки в мене не було, це точно. І питання “чому я?” теж не виникало. Просто так вийшло, лікуватись треба. Одразу були переживання за свою родину, тому що я з ними всіма контактувала. У мене спитали з ким я контактувала, я назвала своїх рідних. Більше я ні з ким не контактувала. Ну, звісно, на роботі. Я рахувала своїх контактних від того моменту, як у мене взяли ПЛР — це було троє людей (літні батьки та малолітня дитина). Їх теж наступного дня обстежили, прийшли негативні результати, тоді я зітхнула з полегшенням.
З симптомів — після здачі ПЛР-тесту у мене піднялась температура до 37,2, але за пару годин вона стала нормальною.
За себе в той момент я сильно не переживала — знала, що в надійних руках. Мої колеги мене дуже підтримали, дуже допомогли. Я вдячна їм за те, що вони не кинули мене у важкий час.
ЛІКУВАННЯ
В день госпіталізації температура так само трохи піднялась та нормалізувалась. Високої температури у мене не було. Кашлю в мене не було, мокротиння почало відходити лише після початку лікування. Дихання було нормальне. Тобто перебіг у мене був легкий.
Я приймала противірусні препарати (інгаляції з лаферобіоном), антибіотики, муколітики (ліки, які розріджують та полегшують відходження мокротиння з легенів — ред). Ще мені кололи препарати, які розріджують кров. Наскільки я знаю, це тому, що утворюються тромби, тому такі препарати розріджують кров та не дають їм утворюватись. Плаквеніл теж був, він у таблетках. Ніяких змін, побічних ефектів від нього я не відчувала. Інфузій (крапельниць, внутрішньо-крапельного введення ліків — ред) у мене було лише 100 мл на день, а решта — внутрішньовенні уколи.
У відділенні є апарати штучної вентиляції легенів, апарати Боброва (коли кисень подається через маску), кисневі концентратори. Лікарі, як в будь-якому відділенні, тримали мене в курсі лікування, майже кожного дня призначали аналізи. Більшість ліжок там порожні, і хочеться, щоб вони такими залишались завжди.
КТ (комп’ютерна томографія — ред) була обов’язковою. Першу КТ мені зробили в день госпіталізації. Я не бачила своїх знімків, як це виглядало, але мені говорили, що там було декілька затемнених точок. Друга КТ була з позитивною динамікою.
Ця хвороба дійсно розвивається по-різному. Перебіг залежить від супутніх захворювань і від віку — вважаю, це досить важливо. У іншого пацієнта, який теж лікувався одночасно зі мною, перебіг був дещо тяжчий, а температура вищою. Можливо це тому, що після позитивного ПЛР-тесту він отримував лікування вдома, а мене одразу госпіталізували. Вважаю, дуже важливо вчасно почати лікування, кожна хвилина на рахунку. У мене це все було вчасно, тому я “відбулася легким переляком”.
Я не витратила жодної гривні, лікарня повністю забезпечила всіма препаратами. Там я перебувала 11 днів. За 5 днів після госпіталізації у мене взяли перший ПЛР-мазок (перший під час одужання — ред), і другий — на 8-й день. Обидва були негативні, тому наприкінці травня мене виписали додому. Ще 10 днів я лікувалася у сімейного лікаря. Тобто я була на лікарняному 22 дні.
У відділенні годують, три рази на день — сніданок, обід та вечеря, але це макарони, суп та каша. Наїстись можна, але імунітет послаблений, і треба харчуватись посилено, більше вітамінів — фруктів, ягід, овочів. Передачі ззовні, звісно, дозволені, але у відділення нікого не пропускають. Є віконечко, туди приносять продукти. Співробітники, які знаходяться в цьому відділенні, їх забирають та приносять. Тобто є однобічний зв’язок з зовнішнім світом: рідних до тебе не пропускають, але продукти вони передавати можуть.
Фізично втекти звідти ти можеш, але думок таких не має бути. Ти маєш думати не тільки про себе. У мене теж виникали такі думки, тому що сидіти в чотирьох стінах — це дуже тяжко. Але треба думати про інших, можеш когось ще заразити — нащо воно потрібно, такий гріх на душу брати. З рідними підтримувала зв’язок через дзвінки та відеодзвінки. Проводила час, передивляючись фільми, розгадувала кросворди, книги читала — тож 10 днів там пробігли дуже швидко.
ЛЮДИ
Про те, що я захворіла, знали мої колеги та родичі. Кому треба, тим сказала; мені співчували. Ніхто не відвернувся, навпаки — всі підтримували. Мої співробітники дуже сильно мене підтримували, і жодного разу не дорікнули в чомусь. Ніяких недобрих слів або поглядів я не помітила. Вони передавали мені харчі весь час, кожного дня. Я дуже-дуже вдячна їм. В цій ситуації може опинитися кожний, від цього ніхто не застрахований. І вони всі це чудово розуміють. Якщо на моєму місці був би хтось інший, я б теж не залишила у важкий час, теж би допомагала.
ПІСЛЯ ВИПИСКИ
З наслідків хвороби у мене — зміни в легенях, але вони оборотні. У мене на КТ (комп’ютерна томографія — ред) є якісь затемнення, але вони невеликі, і їх небагато. Я не опускаю руки.
Після мого одужання минув тиждень, і на цей момент я почуваюся задовільно. Тепер я дуже боюся заразитись знову. Я відчула це. Я відбулася “легким переляком”. Але деякі ж люди й помирають. На 100% ніхто не знає чи є в мене імунітет чи ні, тому що хвороба нова, не вивчена. Мій спосіб життя не змінився: в людних місцях я буваю мало — це лише ринок та супермаркет. Там я постійно в респіраторі, в сумці — антисептик для рук.
Людям, які скептично до цього ставляться, я нічого сказати не можу. Вони, як і я раніше, не зрозуміють, поки самі з цим не зіштовхнуться. Це може дуже сумно закінчитись, тому краще захистити себе, своїх близьких. Це дійсно є, і це дуже серйозно.
Щодо послаблень карантину, треба бути пильними, захищати самих себе, по-іншому — ніяк. Це дійсно страшно. От у Слов’янську спалах зараз добрячий. Мені здається, оці послаблення, — в цей момент ці спалахи й можуть відбуватися, я так вважаю. А як воно буде, не знаю. Дай боже, щоб їх взагалі не було. Вважаю, розслаблятися не варто, тому що ніхто не знає що буде. Може бути все що завгодно.
Читайте також: