Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, чиї життя забрала загарбницька війна Росії проти України. Данило Намись із Чернігівщини — один із них. Хлопець майже пів року обороняв Донеччину. На початку цієї осені у ближньому бою з росіянами Данило встиг прикрити побратимів, але сам зазнав смертельного поранення. Захиснику назавжди залишиться 19.
Данило Намись народився 4 серпня 2004 року у місті Городня Чернігівської області. Після отримання загальної середньої освіти в місцевому ліцеї хлопець вступив до Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту.
“Він грав у футбольній команді, ніколи не хотів пропускати заняття, дуже любив футбол. Коханий знав, що після навчання долучиться до лав ЗСУ. Коли йому виповнилось 18, спочатку хотів стати прикордонником, звертався до військкомату, проходив тест, але відмовили. У травні дізнався, що вже можна піти в ЗСУ з 18”, — розповідає Вільному радіо дівчина захисника Вікторія Лазаренко.
У квітні 2023 року Данило підписав контракт із ЗСУ, долучився до 1-ї окремої танкової Сіверської бригади.
“Я його вмовляла цього не робити, казала: “Як я буду без тебе, як мені пережити, коли ти будеш в зоні бойових дій”. Коханий тільки відповідав: “Якщо всі так будуть сидіти вдома, то що тоді буде?” Я розуміла, що ніяк його не зупиню, він цього хотів ще з початку [відкритої] війни, але намагалась”, — згадує Вікторія.
Дівчина зізнається: вони з коханим уже планували спільне майбутнє, хоч разом встигли побути не так багато часу.
“Ми хотіли створити сім’ю та завести собачку. Для мене він був людиною, яка навчила мене кохати та бути сильною, як він. Я завжди дивувалась його сміливості та силі. Він ніколи не опускав руки, коли було дуже важко, а ще знаходив сили, щоб підтримувати та заспокоювати мене. Я ним дуже пишаюсь, він приклад для багатьох чоловіків”, — ділиться співрозмовниця.
Добрий, сміливий, усміхнений і товариський — таким дівчина описує свого коханого Данила.
“Даня завжди був душею компанії, у нього було багато друзів. Всі знали його як позитивного та комунікабельного хлопця, з яким завжди весело, багато цікавих пригод і моментів. Він завжди був на позитиві та допомагав іншим”, — каже Вікторія.
Майже пів року захисник служив поблизу Покровського району на Донеччині.
“Дуже було важко дивитись його відео, яке він записав після того, як виносили 200-тих (поранених, — ред.). Я ніколи не забуду ці його втомлені очі. Дуже складна ситуація була. Памʼятаю, він писав, коли на них пішли в штурм: “Сонечко, 07.07.2023, пішли на нас в штурм, відбиваємо як можемо, сил немає вже, БК закінчується. Дуже сильно люблю тебе, котик. Передай іншим”. Було так важко та страшно”, — ділиться співрозмовниця.
У такі моменти, додає дівчина, рідних дещо заспокоювали думки про майбутню відпустку Данила.
“В останній місяць служби було видно, що він дуже втомлений. Ми дуже чекали, коли він приїде і хоч трошки відпочине. Ми себе заспокоювали, що залишилось трошки почекати. Ми розпланували від першого до останнього дня, як будемо проводити його відпустку. Це допомагало не впасти духом”, — зазначає кохана загиблого.
Загинув Данило Намись 7 вересня 2023 року неподалік селища Керамік, що на Донеччині.
“[Загинув] під час важкого бою, прикривши близько двадцяти своїх побратимів. Він взяв на себе удар ворога під час контактного бою з окупантами. Ми дізналися, що він безвісти зниклий, через 2 дні після загибелі Дані. Вночі, коли я ще не знала про це, він мені снився та казав, що все добре. Мені здається, що я якось відчула це, не просто так була дуже сильна тривога всередині мене”, — розповідає дівчина полеглого військового.
І додає: до підтвердження загибелі рідні все ж сподівалися, що Данилові вдалося вижити.
“Була надія. Це були найстрашніші та найважчі дні в моєму житті. Дні ніби в тумані, я навіть не пам’ятаю їх. У мене ніби забрали частину мене, без якої неможливо жити. Він обіцяв, що з ним все буде добре, що він буде обережним. Це єдина обіцянка, яку йому не вдалося виконати…” — ділиться співрозмовниця.
Після втрати коханого, каже дівчина, їй важко оговтатися.
“Я досі чекаю його повідомлення, далі йому пишу, спілкуюсь з ним, тільки він більше ніколи не напише. Мені краще думати, що він живий, але тепер у зовсім іншому світі. Він просто не встиг прожити це життя, мені за це дуже прикро. Ми не змогли втілити свої спільні мрії. Я його кохала, кохаю і буду кохати”, — зізнається Вікторія.
Після трагічної звістки про загибель Данила його друзі та інша молодь організували у його рідному місті пам’ятний футбольний турнір.
Рідні та близькі просять надати полеглому бійцю звання “Герой України”. Таку петицію друг Данила Максим Страдомський опублікував на сайті президента. 25 тисяч голосів, які необхідні, аби її розглянули, вже вдалося зібрати. Однак дівчина просить небайдужих долучатися ще.
Крім коханої, вдома на захисника чекали мама, тато, сестра, двоюрідний брат і друзі.
Світла пам’ять загиблому.