Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Роман Гурський. Чоловік працював продавцем, любив рибалити та машини. Після повномасштабного вторгнення росіян його мобілізували, і він півтора року боронив державу на Донеччині. Неодноразово був поранений, а одного разу, контужений, взяв полонених. Загинув військовий у боях за Соледарську громаду.
Про життєвий шлях Романа Вільному Радіо розповіла його дружина Іванна Гурська.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Роман народився 25 лютого 1999 року в селі Гречинці Хмельницької області. Після місцевої школи хлопець закінчив училище за спеціальністю “оператор комп’ютерного набору”. До вищих навчальних закладів він вирішив не вступати, а натомість пішов служити строкову службу.
“Він служив у прикордонних військах і провів в армії півтора року. Це було в період 2019–2020 років. Коли повернувся зі служби, за фахом не працював. Переїхав до Хмельницького: спочатку влаштувався на роботу експедитором на овочеву базу, а потім перейшов на посаду продавця”, — розповідає дружина.
У Хмельницькому пара й познайомилася. Вільний від роботи час чоловік любив проводити на риболовлі.
“Головним захопленням, звісно, була рибалка. Коли він уже був військовим і приїжджав у відпустку після поранень — завжди йшов на рибалку. Його головним бажанням було просто посидіти там у тиші. Він далеко не їздив, а ходив на ставки прямо в Хмельницькому та рідному селі. Ще він цікавився машинами — любив у них поколупатися. Уже під час служби купив собі власну машину”, — ділиться Іванна.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік ще деякий час працював на цивільній роботі, а 9 березня 2023 року його мобілізували.
“Він за сімейними обставинами доглядав за мною, і тому одразу не пішов до армії. Але потім йому зателефонували в лютому 2023-го та сказали, що треба просто прийти, надати актуальні дані й пройти медкомісію. Він пішов — і його одразу забрали на службу. 9 числа він поїхав туди з речами”, — згадує вдова.
Чоловіка відправили на вишкіл до Великої Британії, а після повернення він почав виконувати бойові завдання. Захисник служив у званні солдата, кулеметником 8 окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. У її складі він провів увесь час своєї служби.
“У нього було два поранення. Перше — не таке важке, а друге — важке. Це були осколкові поранення. Перший осколок влетів у праву ногу — і його так там і залишили. Два місяці був на реабілітації. Вдруге майже вся права сторона була в осколкових пораненнях: нога, ребра, під легенями, а ззаду голову взагалі розсік осколок. Йому тоді життя врятувала каска. Але він залишався на позиції — і його три дні не могли забрати. У такому стані він чекав евакуації. Дивом було, що його тоді все ж забрали”, — ділиться Іванна.
Загалом півтора року захисник провів на фронтах Донецької області.
“Він проявив себе як хоробрий, відданий своїй справі воїн. Після першого поранення повернувся на позиції й проводив там по 3–4 тижні. Давали днів п’ять відпочинку — і знову на “нуль”, — додає дружина.
За час служби Романа відзначали кількома нагородами:
“У нього ще 20 грудня 2023 року була контузія — тоді саме йшов штурм з боку… “ворога”. І Роман залишився там сам, без каски та бронежилета, контужений, його засипало в бліндажі. Вони відбивалися від штурму — й у такому стані взяли тоді чотирьох росіян у полон”, — переказує Іванна.
Роман зазнав ще одного важкого поранення 9 вересня 2024 року в селі Пазено Соледарської громади.
“Це був артилерійський обстріл. Їх накрило в бліндажі, і все загорілося, бо ворог ударив “фосфором” (запалювальними боєприпасами, які начиняють різними хімікатами. — Ред.). І мій чоловік тоді дістав 95% опіків тіла”, — уточнює дружина.
Наступного дня, 10 вересня, захисник помер у лікарні.
“Він ще добу протримався в такому стані, і о 6-й ранку в нього зупинилося серце. Ми з його мамою вже їхали до нього в лікарню, і буквально на дві години не встигли — о 8-й ранку приїхали до Дніпра. Уже в лікарні вдалося поговорити з його побратимом, який вижив. Він розповів, що вони своїми силами вибігли з бліндажа, і Рома тоді повністю горів. Вони вибралися, і по них приїхала евакуаційна машина, бо побачили з дронів “прильот”. Побратим був у свідомості дорогою, а Рома знепритомнів — і так більше й не вийшов із тієї коми”, — переказує слова побратима вдова.
Захисника поховали 13 вересня 2024 року на кладовищі в рідному селі Гречинці. Йому було 25 років.
“Він завжди був доброзичливим і веселим. Завжди приходив на допомогу, ніколи нікому не відмовляв”, — говорить Іванна.
В чоловіка залишилась дружина, тато з мамою та брат.
Рідні Романа прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.