“Вступив до лав Збройних сил України заради майбутнього своїх дітей”, — каже донька загиблого військового з Києва Олександра Овод. Чоловік обороняв країну від окупантів на Донеччині. На початку січня 2024-го 48-річний захисник загинув поблизу Невельського. Цього ранку вшануймо пам’ять Олександра хвилиною мовчання та розповімо більше про життя полеглого оборонця країни.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Олександр Овод народився та жив у Києві. Після школи опанував професію слюсаря у столичному професійно-технічному училищі. Згодом вступив на економічний факультет у Київському інституті міжнародної економіки, але не закінчив навчання.
У молодості чоловік був підприємцем: відкрив у столиці декілька своїх магазинів із компакт-дисками. Останні роки працював у ТОВ “Нова пошта”, був менеджером Київського інноваційного терміналу.
Разом із дружиною Олександр виховував двох доньок.
“З мамою дуже рано взяли шлюб: татові було 20 років, мамі — 19. Разом вони робили для нас із сестрою щасливе дитинство. Поїздки на море, походи в кінотеатри, на різні виставки — улюблений час, проведений разом сімʼєю. Також полюбляли разом їздити за місто в гості до бабусь та дідусів, а там весело розважались та просто відпочивали з сімʼєю. Обидві доньки росли в любові. Тато дуже любив свою сім’ю”, — розповідає Вільному радіо молодша донька загиблого Діана Овод.
Олександр займався колекціонуванням — це було його хобі.
“Зазвичай це були книги, старовинні маленькі машинки, солдатики, які відповідали різним родам військ, монетки з українською символікою, музичні платівки. Він дуже цим захоплювався”, — ділиться співрозмовниця.
Також чоловік обожнював слухати музику.
“Взагалі через музику він завжди розкривався, це була його стихія. Тільки він залишався вдома наодинці, одразу вмикав голосно музику — тоді тільки міг працювати чи робити домашні справи. Я навіть не знаю, якими словами описати, як він любив слухати музику, і за кермом теж. До того ж, репертуар тут не має значення: це могли бути і вже сучасні пісні, і пісні його молодості”, — говорить Діана.
Олександра Овод мобілізували 29 березня 2023 року. Захисник служив водієм-механіком БМП-2 у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Через роботу в ТОВ “Нова пошта” в нього був позивний “Кур’єр”.
“Не маючи військового досвіду, вступив до лав Збройних сил України заради майбутнього своїх дітей. Тато завжди намагався тримати нас осторонь від війни та всього, що було з ним там. Він ніколи не скаржився, що йому важко, але ми самі розуміємо, в яких умовах наші захисники виборюють нашу свободу. Аби ми не хвилювалися, постійно говорив: “У мене все добре, за мене не переживайте, головне, щоб у вас все було нормально”, — зазначає Діана.
Донька захисника згадує один із важких днів на службі її батька: він ледь не загинув, коли разом із побратимами заїхав на мінне поле.
“Коли приїздив у відпустку, він із захопленням розповідав це. Тато був радий, що зміг всіх вивезти, бо саме він був водієм машини. Я розумію, що вони там були на грані життя та смерті, але він все одно розповідав це все з такою посмішкою, яку я ніколи не забуду…” — каже співрозмовниця.
Життя Олександра обірвалося 4 січня 2024 року поблизу Невельського Покровського району. Йому назавжди залишиться 48 років.
“Тато виїхав на своє останнє бойове завдання, але, на превеликий жаль, так і не повернувся… Це був його останній виїзд. Не віриться досі… Мені дуже не вистачає його теплої посмішки та щирих жартів. Тато був гідною людиною та пішов із життя гідно, але, на жаль, дуже рано..” — говорить донька полеглого оборонця.
Завжди усміхнений та життєрадісний — таким Діана згадує свого загиблого батька.
“Тато був дуже працьовитим, якщо за щось брався, то завжди йшов до кінця та досягав своїх цілей. Ніколи не відмовляв у допомозі ближньому, адже був дуже добрий. У нього було дуже багато планів. Тато дуже мріяв побувати на весіллях у доньок і дуже чекав онуків. А ще він дуже чекав свого повернення додому, чекав перемоги, а ми чекали на нього… Він мені писав у повідомленнях: “Треба ще трошки потерпіти, і я обов’язково повернусь” або “Я точно вернусь, куди я дінусь, я вас не залишу…” — з сумом згадує донька захисника.
Поховали Олександра на Берковецькому кладовищі в рідному Києві. Крім дружини та двох доньок, у нього залишилися батьки.
“Мені та всій нашій родині не вистачає його, адже він був завжди душею компанії. Це величезна втрата для нашої сім’ї, величезне горе на все життя.. Мамі дуже не вистачає його підтримки та надійного плеча, я бачу як вона сумує… Це дуже боляче. Нам буде не вистачати його все життя. І я буду нести пам’ять про нього все життя. Він наш Герой, він Герой для України, адже віддав найцінніше за спокій людей — своє життя. Безмежно його люблю та сумую…” — ділиться Діана.
Оговтатися від втрати, додає донька, родині дуже важко.
“Ми навіть і не могли подумати, що він не повернеться з війни. Життя вже не буде точно таким, як раніше. Досі складно уявити, що він більше ніколи не повернеться додому, не зателефонує, не привітає з днем народження, і таких “ніколи” нескінчений список…” — зізнається співрозмовниця.
Світла пам’ять захисникові України.