Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Олександр Джежер в мирному житті працював на заводі — збирав автобуси. У вільний час займався садівництвом та будував будинок для доньки. Чоловіка мобілізували на війну проти Росії. Захисник боронив Роботине на Запоріжжі під час важких боїв. Він пережив не один обстріл, але після одного з них вже в госпіталі його серце не витримало.
Про життєвий шлях Олександра Вільному радіо розповіла його дружина Надія Джежера.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр Джежер народився 21 серпня 1982 року в Берестечку Волинської області.
“Після школи він навчався в ПТУ №27 міста Берестечко, а пізніше вступив до Володимирівського технікуму, де здобув освіту технік-механік. Працював на Луцькому автомобільному заводі, де робив відомі автобуси “Богдан”. Там він відпрацював 12 років, а потім так склалось, що поїхав у Польщу на заробітки”, — розказує Надія Джежера.
Весь вільний час від роботи чоловік присвячував господарству та будинку.
“У мирному житті він жив для того, щоб добудувати свій будинок для єдиної доньки, копії тата. Доньку він дуже хотів. Він був присутній при пологах, не виходив, а ні на хвилину, підтримував мене. Ще він дуже любив садівництво — висадив гарний сад біля хати. Також рибалити любив”, — згадує дружина.
Олександра призвали на військову службу у Луцьку 22 червня 2023 року.
“Він пішов по повістці та дуже захопився військовою справою. В нього був гарний інструктор, і він так добре закінчив навчання, що йому сподобалась це”, — ділиться Надія.
Чоловіка призначили на посаду командира відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 117-ї бригади ЗСУ. На службі Олександр ніколи не скаржився ні на що.
“Він казав як всі: “У мене все добре”. Я питала: “Саш, може тобі щось треба, щось передати?”. А він казав, що все має. Розповідати про війну він почав нам вже тільки після поранення. Розказував про дрони на Роботиному, які не давали життя: “Одну ніч вижив у норі — вважай вже переможець”. До позицій цих по 7 кілометрів під дронами пішки йшли завжди”, — згадує розмови з чоловіком дружина.
Найскладніше було тримати оборони взимку.
“Коли була зима та холод — ніякої можливості не було запалити навіть окопну свічку, я скільки разів пропонувала передати їх, а він казав: “Які свічки? Там нічого не можна запалити, бо дрони одразу бачили і скидали “скиди” (гранати та інші боєприпаси, які скидають з безпілотників, — ред.)”, — переказує співрозмовниця.
Весь час служби захисник провів на Запорізькому напрямку, де боронив державу неподалік Малої Токмачки та Роботиного.
“Одного разу їх на позиції накрили мінометним вогнем. Майже усі хто був на позиції загинули, тільки Саша з одним побратимом були поранені і змогли вийти самостійно звідти. Я не знаю, як вони залишилися живі, але знаю, що завдяки командиру вони вижили, бо він швидко відправив евакуаційну машину, і його вивезли звідти”, — говорить Надія.
Поранення чоловік отримав 7 грудня 2023 року, а 1 березня 2024 року Олександр помер.
“В нього розірвало тоді нерви та сухожилля на руці і його оперували, зшивали їх. Він був на стаціонарному лікуванні в шпиталі і в нього не витримало серце. Він там не спав, лежав з контузією і все це дало своє, миттєво зупинилося серце”, — ділиться вдова.
Поховали чоловіка на кладовищі у рідному Берестечку Волинської області. У центрі міста є Алея Слави, де тепер є стенд і з Олександром Джежером.
Чоловіку був 41 рік. У нього залишилась дружина, 15-річна донька та три сестри.
“Він і я — сироти з раннього віку. Прожили разом 20 років. Саша був дуже справедливий та добрий настільки, що ніколи нікому не міг ні в чому відмовити. Найбільше у своєму житті любив свою доньку — вона для цього була усім життям”, — ділиться дружина.
Родина прагне, аби Олександру Джежеру надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.