Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Гуркіт КАБів, дзижчання дронів та канонада артилерії — так звучить Покровський напрямок. Понад півтора року цей відтинок залишається найгарячішим на мапі. Кореспондентка Софія Макогон провела добу на позиціях 425 штурмового полку “Скеля”, аби побачити, як працюють ті, хто зупиняє російські наступи за кілька десятків кілометрів від міста.
Траса Павлоград — Покровськ тепер має власну “стелю” — антидронові сітки. Колишня головна артерія регіону перетворилася на примарний коридор, де кожен кілометр — це лотерея з небом. Чим ближче до стели, тим частіше водії “пірнають” в об’їзні дороги: там ями глибші, але шансів залишитися непоміченим більше.
Броньовик “Гюрза” впевнено несе нас вночі саме таким маршрутом. Антидронова решітка обтягує автомобіль з усіх боків, закриваючи навіть лобове скло. Крізь ці металеві квадрати дорога здається пошматованою на дрібні клаптики.
— Заїжджаємо у кілзону (зону активного ураження, — ред.), — коротко пояснює водій Руслан.
На узбіччях десятки спалених автівок, а будинки у селах ще димлять від нещодавніх “прильотів”. Раптом у світлі фар з’являються нові господарі цих доріг — наземні роботизовані комплекси. Маленькі залізні логісти мовчки котяться у своїх справах, доставляючи провізію чи боєкомплект туди, де для людини надто небезпечно.
Ми теж веземо вантаж. У десантному відділенні поруч зі мною — кілька десятків важких снарядів. На них уже чекають артилеристи, до яких ми і їдемо.
“Гюрзу” заносить на розм’яклому ґрунті. У повній темряві чути, як під бронею ламаються гілки — намагаємося припаркуватися у лісопосадці. За кілька метрів нам сигналізують червоним світлом ліхтаря — це знак, що нас чекають.
Кожен снаряд важить понад 40 кілограмів, але розвантаження має бути миттєвим.
Глибоко під землею, у бліндажі, нарешті знайомимось із розрахунком — тут шестеро бійців. Командир розрахунку на позивний Змій на війні вже рік. Про свою мотивацію каже прямо:
— Ну принаймні від цієї роботи здихають під*раси. Основна ціль. Ну, нема чого шастати тут. Ніхто їх не звав.
Поки бійці готують каву, мене вводять у курс справ.
— Скоро почне світати, і тоді стане гучно, — буденно каже один із артилеристів. — Спочатку підуть наші “виходи”, а за ними — відповіді. Ввечері чекаємо на КАБи. А дрони тут цілодобово.
Поки панує відносна тиша, боєць на позивний Озз заступає на чергування біля “кухні”. У меню смажена курка та макарони. Усе це шкварчить на газовому пальнику прямо посеред бліндажа.
Очікування сніданку перериває різка команда командира на позивний Змій:
— До бою!
Бійці миттєво хапають спорядження і вибігають назовні. У перших променях сонця крізь маскувальні сітки проступає М777 — британсько-американська причіпна гаубиця.
— Гармата! Постріл! — лунає команда Змія.
Оглушливий залп. Важкий снаряд із характерним свистом летить у бік російської піхоти. За добу розрахунок випустить десятки снарядів, зокрема “дими” (димові снаряди, — ред.), аби приховати пересування нашої піхоти.
— Дим для чого дається? Для того, щоб затуманити людям очі, щоб нічого не бачили. А наші люди вже для цього підготовлені з всіма приладами, якими потрібно працювати по ворогу, — пояснює Змій.
Після кількох пострілів знову біг до бліндажа. Запихавшись, бійці знімають “броню” та розсідаються по ліжках. Сніданок знову на плиті — і знову лунає команда “До бою!”. Так триває до самого обіду. Призупиняють роботу лише російські дрони.
— Маскуємося, ховаємося під дерева. Де якийсь окопчик, укриття — шукаємо моментально. У нас є антидронова рушниця. Якщо бачиш, що на відстані можеш влучити — стріляєш. Якщо далеко — немає сенсу, щоб не засікли, де ти заховався, — розповідає боєць на позивний Гаїшник.
Цього разу російський дрон кружляв над нами майже пів години, але так і не зміг вирахувати позицію. Більш тривалий відпочинок настає лише в обід. Тоді ми нарешті куштуємо сніданок, який готувався із самого ранку.
Решта дня минає під звуки вибухів, від яких у бліндажі починає сипатись стеля. Чи то був “вихід” нашої артилерії, чи “приліт” російської, вирахувати вдається нечасто, але останніми тижнями окупанти посилили обстріли та штурми.
— Прилітає всяке. КАБів стало в рази більше. Вони (військові російської армії, — ред.) переважно використовують негоду — туман чи дощ, коли наші “пташки” (розвідувальні дрони, — ред.) гірше бачать, — підсумовує Змій.
Минає понад доба. Забрати мене з позицій можуть лише так само — “на броні”, разом із підвозом БК. Зворотний шлях не схожий на дорогу туди: ландшафт постійно змінюють нові влучання. Випалені автівки евакуюють, а на їхніх місцях з’являються нові. На обрії щось палає.
Мене завозять на командно-спостережний пункт 425 штурмового полку “Скеля”. Тут, глибоко під землею, у приміщенні з високою стелею та товстими стінами, керують операціями на кількох напрямках — від Куп’янська до Запоріжжя.
Начальник штабу полку на позивний Потапич називає це місце “серцем”.
— Спускаємося до нашого саме серця. Це наше приміщення, де ми працюємо, де ми ухвалюємо рішення по всім напрямкам, як оборонним, так і наступальним діям.
Нещодавно тут спланували та втілили у життя одну зухвалу операцію. Поки загарбники концентрували сили для удару на Покровськ, полк “Скеля” реалізував неочікуваний сценарій на іншій ділянці — звільнення населеного пункту Тернове, що на стику Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей.
— Тернове — дуже важливий населений пункт, тому що це адмінний кордон (адміністративна межа, — ред.) Дніпропетровської області. <…> В чому була несподіванка? Мало хто знав, що ми будемо туди йти. <…> Ми були як резерв, на який ніхто не звертав уваги, і вийшло неочікувано для противника, — каже Потапич.
За його словами, ця наступальна операція змусила окупантів кардинально змінити плани на всьому Півдні. Замість наступу на Запоріжжя вони були змушені переходити до оборони та терміново перекидати війська.
— Противник не застосовує резерви, а знімає з інших напрямків свій особовий склад там, де він намагався наступати. Я вважаю, це, напевно, одна з перших таких подій.
На Покровському напрямку росіяни не полишають спроб інфільтрації, використовуючи погодні умови та кількісну перевагу. Проте у “Скелі” до цього готові.
— Вони втрачають в день більше людей, ніж набирають в день. <…> Їхня задача — зайти до певної точки, а те, що їх вбили, з 21 дійшов один… Вони прозвітували своєму керівництву. Там іде суцільна брехня, — констатує начштабу.
Щодня в цих підземних кабінетах народжуються операції — окупанти відчувають їх першими, а ми дізнаємося про них лише згодом — коли на картах DeepState чергова “червона” ділянка фронту стає світлою. Це і є видимий результат неймовірних зусиль, яких цілодобово докладають бійці Сил оборони.