О 9 ранку в Україні — хвилина мовчання на честь полеглих на російсько-українській війні. Вільне радіо щодня вшановує пам’ять загиблих військових та цивільних, розповідаючи історії їхнього життя поіменно. 7 квітня згадаймо досвідченого бійця Романа Піскуна. Чоловік служив у війську з 2016-го року, а відкриту війну зустрів на позиціях у Донецькій області. У червні 2023-го поблизу Бахмута чоловік зазнав важких поранень й за день помер у шпиталі.
Дружина Романа звернулася до нашої редакції через спеціальну гугл-форму. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих загиблих або напишіть нам у соцмережах Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Роман Піскун народився 20 червня 1986 року в селищі Тарутине на Одещині. У дитинстві разом із батьками перебрався жити у Карлівку на Полтащині — туди відправили на службу батька Романа, який був військовим. Хлопець закінчив місцеві школу та профтехучилище, де здобув професію електрика. Деякий час працював за спеціальністю.
У 2016 році Роман уклав контракт на проходження військової служби у 30-й окремій механізованій бригаді імені Костянтина Острозького. Близько двох років воював на Донеччині, а в 2019-му на рік повернувся до цивільного життя. Вже 2020-го чоловік знову пішов на контрактну службу в рідну бригаду. Незабаром познайомився з майбутньою дружиною Олею — випадково помітив її у Facebook й розпочав листування.
“Я йому казала: “Рома, я люблю тебе за твою душу”. Це була настільки світла і добра людина, що він навіть у тих рашистів (росіян, — ред.) не хотів стріляти. Казав: “Я ж розумію, що це теж люди”. Це промінчик сонечка, він зігрівав своїм оптимізмом. Наскільки добродушним був, що всі тварини лізли на нього”, — розповідає дружина Романа Ольга Піскун.
Відкриту війну разом із побратимами захисник зустрів на позиціях у Бахмутському районі на Донеччині. Згодом брав участь у Харківській операції, а після її успішного завершення знову передислокувався під Бахмут.
Ольга Піскун згадує: чоловік передчував, що може не повернутися додому, тож у 2023 році пара вирішила узаконити стосунки.
“Він казав мені, що йому сняться покійні мама і тато й кличуть до себе. І він навіть сам казав, що вже хоче до батьків. Говорив, що втомився. Він просто вже не вивозив усе це”, — з болем згадує жінка.
28 червня 2023-го Роман дістав контузію й попри це вже наступного дня пішов на штурм поблизу Міньківки. Той бій став для бійця останнім: 30-го червня він зазнав важких уламкових поранень та отримав мінно-вибухову травму. Медики лікарні у Дніпрі боролися за життя бійця, однак, врятувати його не вдалося — 1 червня Роман помер.
“Він дуже мріяв купити Audi й поїхати відпочити після війни на море. Казав: “Будемо святкувати перемогу”. Він просто хотів відпочити у тиші і все”, — з сумом говорить дружина загиблого.
Оборонця поховали біля батьківських могил у Карлівці на Полтавщині. У нього залишилася дружина та двоє неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу. Роману Піскуну було 37 років.
Нині Ольга Піскун прагне, аби її чоловіку посмертно надали звання Героя України. Аби відповідна електронна петиція потрапила на розгляд до президента, вона має набрати 25 тисяч голосів.
Світла пам’ять.