1 листопада волонтер БО “Добра справа” Олександр Довгаль вивозив з Краматорського району сім’ї з дітьми, які поліція евакуювала з Костянтинівки, до більш безпечного місця. Евакуацією Довгаль займається вже не перший рік: вивіз сотні людей, потрапляв під обстріли, ховався від російських дронів та ризикував життям.
Разом з Олександром ми побували на евакуації, поспілкувалися з евакуйованими й записали розповідь волонтера про роботу на Донеччині.
Як відбувається евакуація, що розповідають волонтери та евакуйовані, читайте у репортажі Вільного радіо.
З Олександром Довгалем ми зустрічаємося у Краматорську та прямуємо містами Донеччини за іншими пасажирами.
В авто вже сидить жінка. Вона не називає свого імені, але вирішує розповісти свою історію. Каже, що сама з Новогродівки, два місця тому виїхала до доньки у Покровськ, але знову вимушена бігти з-під обстрілів.
“З Новогродівкою все було дуже швидко та неочікувано. Деякі мешканці казали, що наш населений пункт обійдуть, мовляв, він не важливий, тому залишалися. А я бачила в новинах інші міста, тому зрозуміла, що там нас чекає, та виїхала до Покровська. Зараз виїжджаю у Дніпро. У Новогродівці загинуло багато цивільних прямо на вулиці внаслідок обстрілів,” – розповідає жінка.
З собою у неї небагато речей.
Евакуюють волонтери з прифронтових міст Покровської та Краматорської громад до Дніпра. Поки їдемо, за вікном пошкоджені міста та села Донеччини змінюють одне одного. У волонтерському авто тепло, але водій зосереджений на дорозі й лише іноді звертає увагу на розбомблені будівлі, говорячи: “Оце нове влучання, минулого разу була будівля ціла”. Російська армія розбиває цивільні об’єкти інфраструктури у Донецькій області майже щодня.
Олександр розповідає, що три дні тому евакуював людей з Курахового, де було дві заявки.
За словами чоловіка, у Кураховому останнім часом він з колегами працюють спільно з місцевою поліцією — зараз це закрите місто, і там самому тепер заїхати не можна.
“Відтоді, як війська РФ зайняли зручні висоти — Курахове, як на долоні. Тобто, тільки ти заїжджаєш у місто або поряд — це вже небезпека велика. Дуже багато там дронів, дуже багато артобстрілів. На дорогах побитий транспорт. Коли я був останнього разу обстріли були десь містом. Але обстріли зараз не найнебезпечніші. Обстріли не найстрашніші. Найстрашніші зараз FPV-дрони. Я думаю, це не тільки тут. Я думаю, у всіх прифронтових містах найнебезпечніші — дрони, бо від них немає майже гарантованого порятунку”, — розповідає благодійник.
“Раптово може прилетіти звідки завгодно, вже не дуже рятує РЕБ. Поліція розповідала, що застосовують дрони на низьких частотах. Буває, летить вгорі дрон-розвідник, а до нього причеплений знизу FPV. І вони з цим розвідником пов’язані, наче оптоволокном. І виходить, що розвідник високо, його звичайний РЕБ не глушить. А на оптоволокні його взагалі заглушити важко. І від таких дронів взагалі немає порятунку”, — додає Олександр Довгаль.
Олександр розповідає, що у Кураховому нині дуже рідко можна зустріти людей чи авто на вулиці.
“Цивільних машин і військових машин там я особисто не бачив. Там взагалі місто, як порожнє. Інколи по рубежах люди пішки або на велосипедах пересуваються. Місто переважно розбите. Автоматні черги чути, але це не означає, що там близький бій. Здалеку чути великокаліберні кулемети або зенітки збивають ті ж дрони-розвідники. Тобто чути багато різних черг, але прямих міських боїв ще на той час в місті не було”, — розповідає Олександр Довгаль.
Все місто вже й побачити не вдалося.
“Я на в’їзді був. Далеко вже не заїдеш. Кажуть, ДРГ уже заходять практично до автовокзалу. Небезпечний приватний сектор, принаймні за автовокзалом. Дорога під вогневим контролем FPV-дронів, тому там сильно дорогою не поїздиш. Там FPV — треба або швидко їхати, або об’їзними шляхами. Але я не знаю об’їзних шляхів, і не знаю всіх місцевих доріг”, — говорить Довгаль.
Та додає, що на евакуацію до Курахового та наближених до нього населених пунктів заїжджає в першу чергу зранку.
“Це місто одне з найнебезпечніших, я не можу брати людей у це місто і наражати їх на такий ризик. Такі міста завжди у списку перші, потім вже з інших міст евакуюю охочих”, — розповідає волонтер.
Мобільний зв’язок можна спіймати, але дзвінків волонтерам звідти зараз вже не багато, каже Довгаль.
“Зв’язок мобільний можна спіймати в Кураховому, в Мирнограді. Люди знають, де він є. Є цей зв’язок навіть у Мирнограді, район ¾, є самий край біля Гродівки, от там є зв’язок. Буде така інсайдерська інформація для інших —- в районі цвинтаря, навіть там є зв’язок”, — говорить волонтер.
“Ті, хто дуже хотів виїхати з Курахового, ті виїхали. А ті, хто не хоче, їх спеціально вже не їздять, не вмовляють. Там, як і в інших населених пунктах, — поки не припече. Все одно є якась критична точка, коли навіть відважні терплячі громадяни казали, що сидітимемо до останнього, розуміють, що краще виїхати. Головне, щоб не було пізно. Скільки волонтерів знають таких прикладів. Люди повинні розуміти, що чим довше відтягує людина евакуацію з міста, де важка ситуація, тим складніше потім її проводити й більше небезпеки для волонтерів”, — пояснює Олександр Довгаль.
Роботи з евакуації в листопаді не бракує.
“Останні два місяці багато евакуацій з Донеччини просто через те, що динамічний фронт. І зрозуміло, що коли швидко фронт просувається, треба своєчасно місцевим ухвалювати рішення про евакуацію. В жовтні з Донеччини понад 400 людей ми вивезли”, — підсумовує волонтер.
Наша подорож пролягає спокійнішими ділянками. Та Олександр ще й досі оговтується від однієї з нещодавніх евакуацій. Наприкінці вересня Олександр разом з напарником Вʼячеславом потрапили під обстріл, втратили машину, а вибиратися довелося пішки.
“Ми їхали з напарником Вячеславом у Горняк, але в машину було влучання, ми сховалися під деревами. Я боявся, щоб до нас ніхто не приїхав, не шукав, бо перебували у густо засадженій посадці, і коли прилітає, у радіусі 40 метрів немає жодного дерева. Все наче, як косою скошене. Там вирви, ми в них ховалися. Вони, блін, більше, ніж до пояса. Ми звертали увагу на 120-ки міни великі, їх було близько 50-ти, мабуть. По цій посадці летіло, наче прямо по нас стріляли.
Дрони літали кожні 30 секунд. Свої, чужі — ми не знали. Ми вже коли там посиділи, вже почали відрізняти FPVшки від розвідувальних. FPV — вони тяжкі, їх за звуком чути, як летить здалека важчий звук”, — згадує Сашко.
Водій евакуаційного бусу Вʼячеслав Патрикєєв родом із Соледара, евакуювався звідти в травні 2022 і вирішив вивозити звідти місцевих. А вже з літа 2022 року почав співпрацювати з “Доброю справою”. Він постійно евакуює людей з Донеччини, регулярні рейси були й з Бахмута і з Часового Яру, вивозив людей з найгарячіших місць Донеччини. Та в такій ситуації обоє чоловіків були вперше.
“ Ховалися в посадці, просиділи майже до вечора, мабуть, до сьомої, поки не стало темніти трохи. Почав бігати лазер по деревах. Ми поки там були, чули, що автоматні черги ставали все ближче, ближче, ближче. І за звуком — як 100 метрів від нас вже стало відчуватися. І я так зрозумів, якщо ми не втечемо зараз, то можемо не побігти вже ніколи. Були сутінки і ми рушили”, — розповідає водій евакуаційного бусу.
Згадує — перебіжки давалися важко, волонтерів накривали вогнем.
“Виходили у бік Вишневого, бо у бік Селидового — поле, ми не могли тупо під дронами бігти. Ми намагалися вздовж водоймища знаходити посадки, укриття, дерева, кущі, щоб хоч якось перебіжками ховатися. Чуємо дрон летить — стрибнув у кущ, сидиш чекаєш, поки полетить. Було страшно, щоби свої не почали стріляти по нас, ми ж усе розуміли, що виходимо із сірої зони у бронежилетах, незрозумілі люди (волонтери, ще не знали, що їх розшукують та попереджають про них військових — ред.)”, – говорить Олександр.
“Потрібно було якось позначити, що ми свої. Ми побачили українських танкістів, як з’ясувалося пізніше «братів на нещастя», пішли до них. Вони були далеко від того місця, де ми ховалися, ближчі до тилу вже були. Вони теж чекали, поки стемніє, щоб виїхати. При зустрічі ми розповіли свою історію, вони — свою, поділилися з нами водою. А далі пішли вказаним ними маршрутом, розуміючи, що нас бачили, що ми до наших військових підходили. Ми пішли на звук генератора, прикинули, що там, де генератор, є люди”, — згадує Олександр.
Волонтери дісталися до військових, які мали Starlink, попросилися подзвонити й Вячеслав набрав рідних. Таким чином поліція зорієнтувала їх по місцю зустрічі, й вони пішли у бік Петрівки — на позиціях військових залишатися не можна було. До них на зустріч одразу виїхав поліцейський, який добре знав місцевість, бо давно займався евакуацією з Селидового і якого волонтери знали, бо часто допомагали один одному в перевезенні людей.
Разом ми виїжджаємо до тимчасового місця перебування евакуйованих, забираємо двох жінок і чотирьох дітей. Одна мама не дуже рада примусовій евакуації, їх вивезли до волонтерів працівники поліції з Костянтинівки, щоб вони мали можливість безплатно доїхати до родичів.
Поки їдемо, розмовляємо з водієм “Доброї справи”. Він каже, що безпекова ситуація може швидко змінитися, ніч — і фронт вже у твоєму будинку.
“У той день, коли втратили бус, я дивився оперативну ситуацію ввечері в інтернеті, а вранці вже їхали. По карті було видно, що війська рф просунулися між Селидовим та Цукуриним поряд з Українськом. Ми саме там не планували їхати, між нами та російськими військами мало бути, за зведеннями, 2-3 км до фронту. За умови просування думав, що запас у кілометр практично повинен бути. Але за ніч ситуація різко змінилася”, — згадує Олександр.
“Вийшло, що ми вдерлися якраз у посадку, куди, напевно, вони думали зайти. А наші вже пішли з тієї посадки, бо в посадці було дуже багато військових речей, на кшталт БК, одягу, рюкзаків. Напевно, переміщувалися швидко з цього місця. Ми з’явилися між двома вогнями, в сірій зоні, де масовані обстріли, потрапили під ворожий штурм, тому зараз співпрацюємо з поліцією”, — каже керівник евакуаційної групи.
Олександр каже, що у цій пригоді організація втратила бус і зараз потребує нового.
“На зручному бусі більш небезпечно рятувати людей, тому наша організація зробила збір. Ми всі будемо вдячні за допомогу в будь-яку суму для вивезення людей з прифронтових міст”, — говорить водій.
З досвіду благодійників, росіяни не реагують на жодні написи на авто про евакуацію чи приналежність до міжнародних гуманітарних організацій.
“Останній рік я розумію, що знищується, все що рухається, нікого не жаліють. Все, що в полі досяжності артилерії та дронів, є ціллю незалежно від гуманітарних наліпок. Настав той час, коли треба більше ховатися, ніж світити своїми яскравими написами з міркувань безпеки”, — констатує Олександр.
“В нашу автівку, ймовірно, тоді влетів дрон. Славко каже, що схожий на “Ланцет”, а він коштує, як 5 автобусів, уявіть собі! Я говорю: не може бути — він понад мільйон гривень коштує. Як його витратили на цивільну евакуаційну машину?!”, — говорить водій.
“Нам дуже пощастило, і добре, що ми були більш-менш адекватні, не було паніки, що швидко зорієнтувалися та трималися разом. Добре, що Славко подзвонив і до нас дозвонилися. Вночі ми повернулися з евакуації без людей і авто, головне — цілі”, — вважає благодійник.
Жінок з дітьми відвезли у Павлоград на Дніпропетровщині, де живуть їхні родичі. Там у гуманітарному штабі всім евакуйованим з Донеччини сім’ям з дітьми пропонують оформити грошову допомогу.
Цього дня за допомогою волонтерів “Добра Справа” ще семеро людей виїхали з Донеччини.
Олександр з Вячеславом допомагають дістатися безпечних місць комфортно, особливо, якщо це маломобільні або сім’ї з маленькими дітьми, везуть на вказану адресу. Після цієї евакуаційної місії волонтери почали готуватися до наступної. Евакуація з прифронтових міст Донеччини триває.
Записатися на евакуацію з БФ “Добра справа” до Дніпра можна за телефоном гарячої лінії 050 444 10 05 або 099 009 00 12