“Навчання в російській школі — це щось сумбурне й гидке. Щопонеділка на першому уроці проходять “розмови про важливе”, де дітей вчать “любіть родіну”, “цінувати традиційні сімейні цінності” й, звісно, “памʼятати про єдність народів”, — таке повідомлення написала своїй вчительці Аліна (імʼя змінене, — ред.), яка з семи років живе в окупації на Донеччині.
Вона — одна з понад 1,5 мільйона дітей, які проживають на непідконтрольній території України. Ще майже 20 тисяч (за різними оцінками) незаконно вивезли до Росії. І для того, щоб повернути їх додому, потрібно пройти складний та довготривалий процес. До успіху якого в Україні до того ж не готові.
Шлях повернення українських дітей та складнощі з цим стали темою однієї з дискусій Фестивалю думок від благодійного фонду “Схід SOS”. Вільне радіо стало інформаційним партнером заходу та підготувало конспект з найважливішими тезами учасників.
За офіційними даними української влади, примусово переміщеними та депортованими до Росії вважаються 19 546 українських дітей. Додому за три роки відкритої війни вдалося повернути менш ніж 5% від цієї кількості.
“Зараз ми знаємо про майже 20 тисяч українських дітей на території РФ. Лише 921 дитина з понад 20 тисяч, чиї імена нам відомі, змогла повернутися додому”, — розповідає адвокаційна менеджерка кампанії Where Are Our People громадської організації PR Army Христина Шкудор.
Водночас Росія стверджує, що на її території перебувають 744 тисячі українських дітей, і це число значно перевищує офіційну українську статистику.
На тимчасово окупованих територіях України, за підрахунками фахівців Центру громадянської просвіти “Альменда”, проживають приблизно 1,6 мільйона дітей до 18 років. Майже третина з них — 462 466 дітей — перебувають в окупації на Донеччині.
Уряд України не може точно встановити кількість порушень щодо прав дітей, які живуть на тимчасово окупованих територіях, а також перебувають під загрозою депортації та щоденних злочинів.
“Труднощі виникають на всіх абсолютно етапах, від розшуку дітей і встановлення місцезнаходження до безпечного повернення. Особливі проблеми виникають при перетині кордону з Росією, коли родини стикаються з прикордонниками та ФСБ, що ускладнює виїзд”, — каже головна спеціалістка з правових питань фонду Save Ukraine Мирослава Харченко.
“Діти стали не просто жертвами війни, вони є жертвами системної роботи щодо примусового переміщення, зміни системи освіти, паспортизації. Це ряд злочинів, які порушують міжнародні права і основоположні принципи гуманності”, — додає в.о. директора Департаменту моніторингу додержання прав дитини Секретаріату Уповноваженого з прав людини Арман Акопян.
Наприклад, деяким українським дітям у Росії змінюють імена, прізвища, а також видають нові свідоцтва про народження:
“Їх незаконно усиновлюють, тому є велика проблема знайти, ідентифікувати цих дітей”, — уточнює адвокаційна менеджерка кампанії Where Are Our People ГО “PR Army” Христина Шкудор.
Навіть після ідентифікації дітей привезти їх додому вкрай непросто. Особливо важким, додає експертка, є повернення малюків віком до п’яти років. Вони не знають своєї справжньої родини та у більш дорослому віці не зможуть пригадати нічого, крім життя в окупації або в новій родині.
Очільник Департаменту моніторингу додержання прав дитини Арман Акопян доповнює, що спроби виїзду нерідко зриваються: “Одна сім’я зазначила, що вони намагалися виїхати декілька разів, але їх постійно розвертали і під погрозами примусово повертали назад”.
Злочини Росії проти українських дітей тривають ще з 2014 року, наголошує представник Секретаріату Уповноваженого з прав людини, а з початком повномасштабного вторгненням їх лише побільшало. Окупантів не спиняють ордери, видані Міжнародним кримінальним судом у Гаазі на арешт російських лідерів — президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової.
“Після того, як МКС (Міжнародний конституційний суд, — ред.) виніс ці рішення, нам це дуже ускладнило повернення дітей. Вони (росіяни, — ред.) почали ховати дітей, чинити шалені перешкоди у поверненні. І вони почали, до речі, чинити інший міжнародний злочин — це відмова в законі репатріації дітей, — наголошує Мирослава Харченко. — Мам змушували проходити по три доби допити. Був такий випадок, що жінка, яка їхала за дитиною, померла в дорозі, її серце не витримало”.
Водночас повернення дитини до України — це лише початок її тривалої реінтеграції, підкреслює Мирослава Харченко.
“Справжній шлях повернення дитини до України починається лише коли вона перетинає державний кордон. Після цього починається боротьба за свідомість дитини та її адаптацію до життя у вільній Україні. Повернуті діти, як правило, проходять через численні психологічні травми, і їхня реінтеграція потребує зусиль мультидисциплінарних команд”.
Це ж наразі не налаштовано. Тому деякі країни-посередники між Росією та Україною не передають дітей, а надають їм прихисток.
У рамках “Формули миру” президента Володимира Зеленського передбачено повернення депортованих та примусово переміщених дітей. Зокрема і тих, кого вдалося вивезти з Росії до країн-партнерів.
Саме тому вже були візити представників української влади до Туреччини, Італії та Польщі. Окрім цього, в планах відвідати Швейцарію, Австрію, Німеччину, Нідерланди, Литву, Іспанію, Румунію, Словенію, Грецію та Хорватію. Адже за кордоном досі залишаються приблизно 2 тисячі українських дітей-сиріт.
Віддавати дітей наразі не планують з двох причин:
— повертати дітей в країну, де йде війна, суперечить Конвенції ООН про права дитини;
— повертати дітей пропонують у гірші умови — в інтернати.
В Італії навіть триває суд за повернення 16 українських дітей, де наводять саме ці аргументи проти.
Облаштування умов для таких повернених домагаються роками, зараз це поодинокі випадки, і велика частина роботи залишається на громадських організаціях, з-поміж яких — Save Ukraine.
“Це викликає занепокоєння, оскільки повернення одразу великої кількості дітей (наприклад, з так званого “катарського списку”) є складним завданням. Навіть громадські організації не мають ресурсів для одночасного розміщення 500 дітей”, — додає член правління фонду “Голоси дітей” Андрій Черноусов.
[info]Катар не підтримує санкції проти Росії та не допомагає Україні зі зброєю, але забезпечує гуманітарний напрям. Зокрема, в країні знайшли важелі для того, аби допомагати з поверненням українських дітей. Роблять це поступово. 25 квітня 2024 року Україна передала Катару список з іменами 561 дитини, яких росіяни незаконно вивезли. Процес переговорів щодо їхнього повернення триває.[/info]
Мирослава Харченко розповідає, що серед основних проблем, які стосуються повернення дітей в Україну, — війна та їх розміщення в інституційних закладах.
Держава робить деякі кроки, щоб виправити ситуацію. Але рішення наразі немає.
“Ці питання стали основою для внесення змін до урядової постанови №546, яка передбачає, що діти повертаються лише у безпечні регіони України, визначені методикою Міністерства освіти та науки. Важливим нововведенням стало те, що діти мають бути розміщені в сімейних формах виховання після індивідуальної оцінки їхніх потреб. Це забезпечує максимально відповідне середовище для кожної дитини”, — апелює представник офісу Уповноваженого Верховної Ради з питань людини Арман Акопян.
Щоб пришвидшити процес, потрібні самі сім’ї, які приймуть дітей, тож представники держави додали реклами для теми патронатних сімей та більше розповідають про програми усиновлення.
Мирослава Харченко з фонду Save Ukraine зазначає, що про вкрадених дітей говорити часом бояться. Так залякують батьків в окупації. У практиці фонду не раз були випадки, де родини після виїзду на підконтрольну Україні територію не могли зізнатися, що діти зникли.
Складність повернення дітей не тільки в логістиці, а й у страху сімей перед можливими наслідками втечі з тимчасово окупованих територій. Родини, які залишаються під окупацією вже кілька років, пережили надзвичайно складні умови. Вони бояться розстрілів на блокпостах та жорстоких репресій, додає Мирослава.
“Важливо встановити довіру, показати, що повернення є безпечним, а діти, навіть якщо вони навчалися в російських школах, не будуть переслідуватися в Україні”, — каже головна спеціалістка з правових питань фонду Save Ukraine.
Виконуючий обовʼязки директора Департаменту моніторингу додержання прав дитини Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Арман Акопян додає: “Звертатись у випадку викрадення дітей росіянами варто до нас, ми швидко працюємо з ОГП (Офіс генерального прокурора, — ред.), з усіма структурами, правоохоронним блоком. Просто треба надати максимальну кількість інформації, яка є, щоб ми могли дуже швидко діяти”.
Одночасно радять звернутись і до громадських організацій.
Якщо знаєте про випадки зникнення дітей або шукаєте способи вивезти свою дитину з окупованої території чи з Росії, звернутися можна до організацій:
Раніше ми розповідали, що Україна розслідує щонайменше 11 проваджень щодо пропаганди та мілітаризації дітей на окупованих територіях.