Підтримайте Вільне Радіо
Кожної четвертої суботи листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1928–1933 років. У ті часи радянська влада примушувала людей здавати врожай до останньої зернини, а опір карала конфіскаціями й ув’язненням. Бахмутський район теж пережив масові конфіскації зерна, розкуркулення й депортації. Історію Голодомору в селах району дослідник відновив за архівними документами, які зараз, імовірно, втрачені.
Голодомор охопив усю радянську Україну, а також території проживання українців за її межами — Поволжя та Кубань. Масовий голод був і в Білорусі, на Південному Уралі, у Західному Сибіру та Казахстані. Внаслідок дій радянської влади загинули сотні тисяч людей у 1932 році та мільйони — у 1933-му. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України, від Голодомору загинули близько 3,9 мільйона українців. Загальні втрати оцінюють у 4,5 мільйона, оскільки через голод різко впала народжуваність і не з’явилися на світ близько 600 тисяч немовлят.Голодомор 1928–1933 років — це геноцид українського народу, навмисний терор голодом. Радянська влада конфіскувала продовольство в селян під приводом хлібозаготівель.
Про Голодомор у Бахмуті Вільному Радіо розповів колишній старший науковий співробітник Бахмутського краєзнавчого музею Олександр Шаталін. Він готував дослідження “Аграрна політика радянської влади в Артемівському окрузі Донецької області в 1928 — 1933 роках”.
Щоб зрозуміти реальні масштаби державних репресивних механізмів, дослідник звернувся до архівних матеріалів. Серед них — розпорядження Народного комісаріату торгівлі від 1 червня 1929 року “Про порядок формування стягнення при невиконанні селянами плану хлібозаготівель”. У ньому зазначається:
“Якщо зерна, яке має бути здане, у селян не буде виявлено, необхідно оцінити кількість зерна, яке не здали, за ринковими цінами і всі гроші без відрахувань стягувати шляхом арешту та продажу майна порушника”.
Про вилучення врожаю йдеться і в документах міліції тодішнього Артемівського округу:
“За період хлібозаготівлі з 15 травня по 27 липня 1929 року описано за невиконання плану хлібозаготівель для подальшої конфіскації 42 селянські господарства. Уже продано майно у 36 господарствах”.
Свідчення про продаж майна селян є також у доповідній записці Артемівської окружної прокуратури:
“На 8.06.1929 р. описано майно у 238 злісних непостачальників хліба на суму 163 822 крб. Продаж майна у 67 куркульських господарствах приніс 65 680 крб”.
У серпні того ж року слідчий 10-го підвідділу Артемівського округу Нестеренко у рапорті звітував:
“Вживалися такі заходи проти ворожих елементів, що приховували хліб: усього продано 23 господарства за невиконання плану хлібозаготівлі на суму 7 427 крб 70 коп. У селянина Андрія Волкова продали всіх корів і всіх коней. У нього вилучено 400 пудів хліба, потім ще 115 пудів”.
Також задокументовано, що в селі Серебрянка в заможних селян вилучили 1000 пудів зерна, а в селі Званівка у чотирьох селян — 800 пудів.
Проводити репресії міліції допомагали деякі місцеві, які доносили на односельців. Такі випадки теж знаходять відображення в документах:
“У селі Селімівка 20.07.1929 р. знайдено біля млина і конфісковано 30 пудів зерна. За відомостями агентів — це зерно одного селянина з села Званівка”.
Такі репресії залишали родини без їжі: люди голодували й помирали. Деякі селяни, доведені репресіями до відчаю, просто спалювали свій врожай. Але це призводило до ще більш суворих покарань, адже таких селян більшовики називали “терористами”.
Документи того часу показують, що серед репресивних заходів проти бахмутських селян було й примусове закриття млинів. Так, у зведенні “Про хід хлібозаготівель, стягування податкових зборів і консервації млинів по Артемівському округу” йдеться:
“В Артемівському окрузі закрито 10 млинів, де здійснювалося перемелювання хліба селянами”.
Людей, які торгували хлібом, міліціонери арештовували. Наприклад, 10 січня 1928 року бахмутян Бондаренка, Козика, Любомищева та Сергієнка засудили за торгівлю хлібом на один рік позбавлення волі.
У звітах міліції також фіксували випадки таємного перемелювання зерна: у 1929 році це були бахмутські селяни з прізвищами Беличенко, Буряк, Голуб, Сапельникова та Шишатський. Сапельникову згодом притягнули до карної відповідальності, але якої саме — у документах не уточнюють.
Попри активні дії влади, не всі селяни підкорялися репресіям — деякі намагалися чинити спротив. У рапорті Артемівського окружного відділу від 1 лютого 1928 року йдеться про антикомуністичну листівку, написану олівцем і розповсюджену серед селян району. У листівці значилось:
“Товариші партизани, об’єднуйтесь! Давайте комуністів бити, а то далі жити не можна. Комуністи, вам не минеться, влада не радянська. Скоро буде смерть комуністам. От би скоріше війна. Смерть комуні!”
Іноді опір був і більш жорстоким: 13 червня 1929 року в селі Парасковіївка на північ від Бахмута оперуповноважений з хлібозаготівель дістав тяжкого поранення внаслідок пострілу в груди.
Та загалом архівні матеріали свідчать про те, що спротив селян був поодиноким і неорганізованим. Частіше це були гучні вигуки й заяви, ніж системні дії. Так, 1929 року окружна прокуратура Артемівського району зафіксувала приклади виступів селян під час опису й вилучення майна:
Усіх цих людей заарештували.
Загалом у звітах тодішньої міліції зустрічаються рапорти про опір селян у Зайцевській, Клинівській, Переїзднянській, Пилипчатинській, Покровській та Красносільській сільрадах.
Зокрема, у Пилипчатинській сільраді:
“Селяни Поливянський і Лагер, звертаючись до людей, говорили наступне: «Селяни! Не допускайте до своїх амбарів радянських злодіїв. Не віддавайте зароблений вами хліб»”.
Заяви залізничника Івана Бондаря про те, що хліб із Бахмутського району вивозять до Москви, дослідник Олександр Шаталін підтвердив документально.
“Коли у селян намагалися відібрати все до останньої зернини, а за кілька колосків, знайдених у полі, можна було потрапити до ГУЛАГу, сотні кілограмів зерна, а подекуди й цілі вагони, зникали”, — розповідає Олександр.
Так, у документах про перевантаження зерна народний слідчий 1-го відділу Артемівської окружної прокуратури Єлдін описував значні запаси зерна на залізничних станціях Бахмута:
“Починаючи з 4 вересня 1929 р., на станціях Артемівськ-1, Артемівськ-2 перебувало понад 100 відкритих вагонів із зерном. Щодня станція відправляє 8–10 вагонів, залишаючи розвантажене зерно в мішках просто на землі. Під час обшуку прокуратурою було виявлено, що мішки пошкоджені, зерно розсипано й змішано зі сміттям. 8.09.1929 р. усе зерно у відкритих вагонах вимокло через дощ. Міська станція не стежить за процесом розвантаження. Через це зерно було висипано просто у сміття… Втрати були величезні”.
Радянська влада планувала до весни 1932 року завершити процес колективізації в Україні.
Колективізація — це об’єднання окремих селянських господарств у великі колективні господарства (колгоспи). Цей процес радянська влада здійснювала в Україні з кінця 1920-х до 1930-х років.
Мета колективізації — насильницьке знищення приватної власності на землю й виробництво та перетворення заможніших селян на робітників державних підприємств. Через це селяни зазнали масового голоду, депортацій та інших трагічних наслідків.
Не оминули ці процеси й Бахмутський район. Станом на 19 серпня 1931 року, за даними більшовиків, тут:
Паралельно в Артемівському окрузі тривав процес розкуркулення.
Термін “розкуркулення” походить від слова “куркуль” — так більшовики називали заможних селян, які нібито “експлуатували бідняків”. У таких господарів відбирали майно, а їх самих з родинами депортували. Розкуркулення супроводжувалося репресіями проти селян, які не хотіли вступати до колгоспів.
У документах йдеться, що перша депортація розкуркулених жителів району сталася 4 березня 1930 року.
“Це було справжньою трагедією для їхніх родин. Дуже часто молодь відмовлялася від своїх батьків, аби уникнути заслання”, — зазначає Олександр Шаталін.
На тих, хто виступав проти колективізації та розкуркулення, міліціонери відкривали справи. Так, дільничний прокурор Збарський у доповідній записці Артемівському міськкому КП(б)У писав:
“Опір куркулів і злісне ухилення заможної верхівки середняків від здачі хліба є перешкодою на шляху виконання плану хлібозаготівель у 1931 р.”
Проти “ухильників” або “куркулів”, які не здавали зерно, у 1931 році відкрили 27 кримінальних справ, за якими покарали 52 керівників господарств і членів партії.
Того ж року проти колгоспників порушили 42 кримінальні справи, у межах яких визнали винними 47 людей.
Попри репресії, у 1931–1932 роках план хлібозаготівлі місцеві селяни змогли виконати лише частково.
“Це пояснюється, найімовірніше, тим, що зерна у селян уже просто не залишилося. На Донбас лягла тінь голоду”, — констатує дослідник.
До 1932 року влада Артемівського округу встигла розкуркулити 66 господарств. Кожна така родина була чималою — від 6 до 12 людей. За рапортами міліціонерів, усіх їх згодом депортували.
Оскільки навіть після покарань норми зі здачі зерна залишалися невиконаними, місцева влада шукала винних. У резолюції бюро Артемівського міського комітету партії від 4 лютого 1932 року наголошували:
“Основна причина зриву хлібозаготівель — демобілізаційні настрої більшості партійних ланок, недостатня боротьба з куркулем, із кулацькою практикою”.
Крім цього, радянська влада звинувачувала людей у тому, що ті, мовляв, надто багато їдять. У постанові ЦК КП(б)У від 13 лютого 1932 року йшлося про те, що партійні організації Донбасу “не ведуть боротьби за економію хліба”, і перевитрата становила 17 тисяч тонн.
Того ж 1932 року для “економії зерна” норму хліба на людину зменшили до 100 грамів.
У грудні 1932 року в Донецькій області заборонили торгівлю зерном — усе мало йти до Москви. Будь-яку пшеницю або борошно, яке намагалися продати, наказали конфісковувати й зараховувати до виконання плану зі здачі хліба. Це призвело до ще більших жертв через голод.
Особливо від цього постраждали села району. Селяни прагнули дістатися Бахмута, однак влада заборонила їм переселятися. З напливом голодних людей боролися спеціальні загони Державного політичного управління.
Свідок тих подій Пилип Заболотський згадував:
“На початку березня 1933 р. я, виконуючи свої службові обов’язки, перебував в Артемівську. Те, що я там побачив, вразило мене. Мені потрапляли на очі виснажені, опухлі від голоду люди. Це були селяни з навколишніх сіл. Бачив я також кількох померлих у парку. Натовпи голодних селян зустрічались мені і на залізничній станції “Артемівськ-2”, звідки я мав повертатися до Ізюма. Деякі нещасні не могли самі пересуватися і лежали на підлозі. Вони мали жахливий вигляд”.
Спеціальні перевірки, проведені загонами Державного політичного управління, підтвердили факти смертей від голоду в Бахмутському районі. Найбільше тоді постраждали села Зайцеве, Івано-Дар’ївка, Кодема, Переїзне, Покровське та Яковлівка.
Відомі й прізвища керівників, відповідальних за ці події. У протоколі засідання бюро Донецького обкому КП(б)У від 22 грудня 1932 року, на якому обговорювали посилення репресій щодо селян, зазначений склад спеціальної комісії:
Точну кількість жертв Голодомору в Бахмутському районі встановити неможливо, адже реєстратори у відділах ДРАЦС отримали наказ не фіксувати справжню причину смерті, зазначає дослідник Шаталін. Жертв було настільки багато, що радянська влада згодом змушена була переселяти на Донеччину та Луганщину жителів інших частин СРСР.
“Мій дядько був комсомольцем і розповідав, як вони заходили в якесь село, а там нікого — усі померли від голоду. Для померлих тоді виривали траншеї, кидали їх туди й засипали зверху вапном”, — розповідає Олександр Шаталін Вільному Радіо.
Раніше вважалося, що вапно прискорює процес розкладання тіл, тому ним посипали померлих. Так чинили не лише службовці Радянського Союзу, а й нацисти під час Другої світової війни.
Однак пізніші дослідження спростували це твердження. Так, у дослідженні судової експертизи в Бельгії 2012 року дійшли висновку, що вапно, навпаки, муміфікує тіла і в перші шість місяців після поховання значно уповільнює природні процеси.
Дослідник із 2003 року вивчав документи Донецького обласного державного архіву. Над цією справою він працював чотири роки.
“Я готував цю роботу для публікації в академічному журналі у Києві. Для мене було дивним, що до мене цим ніхто не займався. Більшість документів партійного архіву вперше досліджували”, — розповідає Олександр Шаталін.
Бахмутянин їздив у Донецьк, аби працювати із записами обласного державного архіву. Робота була кропіткою, тому збір інформації займав чимало часу.
“Я казав в архіві орієнтовно, що мені потрібно, і мені подавали візок із 10–20 томами, кожен із яких мав по тисячі сторінок. Там дуже багато важливих даних. Однак я впевнений, що зараз вся ця інформація втрачена, тому що це був найцінніший партійний архів у Донецьку, який у 2014 році дістався противнику (російським окупантам, — ред.)”, — каже бахмутянин.
Окрім цього, для повноти аналізу Шаталін вивчав роботи інших дослідників Голодомору.
Більше про роки Голодомору в Україні ви можете дізнатися з цих книжок:
Раніше журналісти Вільного Радіо розповідали історію Ольги Митник із Бахмута, яка поділилась долею своєї родини під час штучного голоду, створеного репресивною політикою сталінського режиму.