Підтримайте Вільне Радіо
Чи готова молодь повернутися додому після війни? Чи збирається долучатися до відновлення? Чого боїться і що її зупиняє? Ці питання вже зараз ставить молоді з Донеччини щонайменше одна організація з регіону. Наші журналісти відвідали інтеграційну зустріч для молоді ВПО в Києві й дізналися відповіді на ці питання, які учасники дають зараз.
Біля парковки одного з ТРЦ столиці стоїть невелика група людей. Зі сторони могло б здатися, що це компанія друзів, яка збирається на вечірній сеанс кіно. Тільки от їхній вік помітно відрізняється, і між собою говорить лише частина з них. Більшість — не знайомі. Принаймні поки, бо прийшли вони, аби згадати спільну історію й обговорити таке ж майбутнє.
Усі ці люди — переселенці з Донеччини. І зібралися вони зовсім не на перегляд нового фільму. В цей день у Всеукраїнському молодіжному центрі вони будуть спілкуватися, грати в настільну гру “Код Донеччини” і разом шукати відповідь на питання: як молодь може долучитися до відновлення рідного регіону і чи готова вона повернутися туди після війни взагалі.
Але зараз знайомство. Поки організатори чекають решту учасників, ті, хто вже доєднався, заповнюють реєстраційну форму всередині. І тут її рядки починають рясніти до болю знайомими назвами: Сіверськ, Гродівка, Бахмут, Мирноград, Маріуполь. Разом з усіма долученими до списку додаються Краматорськ і Дружківка, а кімнатою раз у раз лунають:
— “О, то ти з Бахмута? Я теж!”
— “Я останній раз був у Маріуполі дуже давно. Кажуть, перед повномасштабною його було не впізнати — так красиво стало!”
— “Я насправді ніколи не була в Дружківці, але чула, що вона була дуже затишною. Багато хто звідти тепло відгукується про неї”.
Ще більше приміщення наповнюється усмішками й теплою ностальгією, коли зібрались всі, кого чекали (тепер їх тут вісім). Тепер тут розкладають два ігрових поля настільної гри про Донеччину. Суперництва тут немає: якщо хтось не знає чогось про рідний район іншого учасника, вони з радістю підказують один одному відповіді й часом дивуються невідомим фактам. Але ці розмови — про минуле, а тема зустрічі — про майбутнє.
Десь через півтори години кілька учасників, які прийшли тільки задля спілкування, залишають кімнату або ж займають позицію спостерігачів. Обличчя ж решти переселенців серйознішають: починається фокус-група. До кінця зустрічі на умовах анонімності організатори ретельно збиратимуть їхні думки про можливу участь у відновленні Донеччини, умови для майбутнього повернення, а також перестороги на цьому шляху. Щоб зберегти цю умову співпраці, надалі ми приведемо лише узагальнені висновки з усіх опитувань учасників.
Робили це в межах одного з грантових проєктів. Для цього обʼєднали зусилля з Молодіжною радою при ДонОДА та обласним управлінням молоді. Головна мета організаторів — вже зараз навчати активну молодь з Донеччини в різних регіонах країни, яка згодом може вплинути на повоєнне відновлення рідної області. Протягом зустрічей учасників поділили на фокус-групи до 14 людей кожна. Організатори робили анкету участі відкритою, тож податись могли всі зацікавлені, але кількість місць була обмеженою. Опитати вдалося 70 переселенців віком від 14 до 35 років щодо їхньої готовності брати участь у відновленні регіону. У січні їхні відповіді проаналізували й виокремили серед них спільні тенденції.Протягом грудня 2025 року громадська організація “Нова Дружківка” провела шість зустрічей із молодими ВПО з Донецької області в п’яти містах України: Кривому Розі, Кропивницькому, Києві, Дніпрі та Полтаві.
“Насправді молодь готова брати участь у відновленні Донеччини. Але в її словах зменшився рівень романтизму, і з’явився жорсткий прагматизм. Це зрозуміло, адже чим довше ти живеш за межами своєї домівки, тим більш прагматичним ти стаєш, адже невизначеності багато й постійно жити на валізах психологічно важко”, — розповідає про тенденцію у відповідях молоді керівник ГО “Нова Дружківка” Сергій Пронкін.
Аналіз думок фокус-груп показав, що ВПО мають бажання повернутися на Донеччину й долучитися до її відновлення з різних причин. Хтось ностальгує за домом, хтось уже призвичаївся на новому місці, але відчуває моральний обов’язок допомогти. Однак багатьох спиняє вищий рівень небезпеки, адже вони не вірять у “вічний мир”, усвідомлення можливої екологічної катастрофи в регіоні й труднощі в спілкуванні з тими, хто залишався в тимчасовій окупації і відчув на собі вплив пропаганди.
До того ж деякі вимушені переселенці вже витратили свою фінансову подушку й не мають, на що спертися, аби приїхати і з ностальгією починати нове життя в рідній громаді. Зокрема, не готові ставити в пріоритет власні емоції люди з категорії молодих батьків. Вони чітко зазначають, що перш за все будуть спиратися на інтереси дитини.
“Молоді батьки та інша більш доросла молодь, яка вже працює, казала про те, що розглядає гібридний формат повернення. Тобто вони не готові повертатися одразу й назавжди, але залюбки б використовували вахтовий метод, аби долучитися до відновлення: поїхати попрацювати за проєктом на місяць або їздити на Донеччину тиждень через тиждень”, — зазначає Сергій Пронкін.
Таким людям не обов’язково жити в повністю відбудованому житлі — на цьому етапі їм достатньо якихось окремих кампусів, гуртожитків чи модульних містечок. Однак для них важлива логістика, аби мати спроможність їздити до сім’ї, і можливість заробляти собі на життя.
“Люди навіть говорили про додаткові якісь коефіцієнти за роботу в небезпечних умовах чи інші подібні механізми. Тобто молодь казала, що хоче розуміти, що це [участь у відновленні Донеччини] для неї буде економічно привабливо”, — пояснює керівник “Нової Дружківки”.
Долучатися до відновлення більшість молоді, яка взяла участь в опитуванні, хотіла б не в якості будівельників чи різноробів, а “агентів м’якої сили”. Тобто багато хто бачить себе менеджерами освітньої галузі, психологами, які працюють із травмою та ПТСР, а також медіаторами, які будують діалог між ВПО, що повернулися додому, і жителями з тимчасової окупації.
Попри чітко виражені тенденції у відповідях щодо власної участі у відновленні регіону, жодна фокус-група так і не накреслила чіткої картинки, якою вона бачить Донеччину після цього процесу. Багато хто казав, що не хоче відновлення в радянському розумінні, коли все відбудовують, як було. Говорили й про створення нової дійсності для області, зокрема з урахуванням меншої кількості населення після війни.
“Це якраз стосується створення європейських сіл. Звучала теза, що це можливість зменшити стигматизацію життя в селах, бо є думка, що їхні жителі нібито менш освічені, мають менше можливостей для власного розвитку й розвитку своїх дітей. І молодь бачить перспективу в розбудові таких сіл на Донеччині після війни”, — ділиться Сергій Пронкін.
Водночас щодо майбутньої спеціалізації регіону чи не в кожній групі звучали різні думки. Хтось хотів бачити Донеччину індустріальною, а хтось наголошував не неможливості повернення до минулого, навіть якщо їхні міста дитинства чи юності відбудують. Зокрема, за словами керівника “Нової Дружківки”, такі думки часто звучали від учасників із Маріуполя.
“Хтось сказав: «Я хочу, щоб були заводи і шахти». І, можливо, це якраз оця емоційна складова — пам’ять про те, як було безпечно й приємно вдома, але це було колись. І деяким хочеться це повернути. А були ті, хто казав, що це вже неможливо, і ми маємо вибудовувати економічну інфраструктуру відмінною від того, якою вона була, щонайменше через близькість Росії до наших кордонів. І тут знову ж таки відбувався умовний бій емоцій із прагматизмом”, — розповідає Сергій Пронкін.
Інтеграційні зустрічі й фокус-групи допомогли організаторам познайомитись з молоддю, яка готова долучатися до відновлення Донеччини. Далі ж їй потрібно дати інструменти впливу на це відновлення й сконтактувати з представниками державних структур, які будуть його впроваджувати. І це наступний етап проєкту, який розпочинається вже наприкінці цього січня.
Протягом трьох місяців команда “Нової Дружківки” разом із партнерами проведе серію тематичних вебінарів і офлайн-тренінгів із молоддю. Перш за все до них планують долучати учасників фокус-груп, проте за потреби цю можливість можуть відкрити й для більшої аудиторії. Паралельно ж із цим відбуватиметься другий етап дослідження — глибинні інтерв’ю із представниками обласної влади, територіальних громад та експертами.
“Для чого? Для того, щоб порівняти, яке бачення у фахівців, експертів і побачити, яким чином співставляються потреби й проблеми молоді з баченням тих, хто формує молодіжні політики. На підставі цього якраз і буде визначено, де є розриви між «хочу» і тим, що відбувається. І яким чином завдяки м’якій силі ми можемо об’єднати ці прагнення і можливості, а також надати деяким групам майданчик для комунікації”, — пояснює важливість другого етапу дослідження Сергій Пронкін.
Наразі представники обласних і місцевих структур Донеччини вже обговорюють із молоддю процес відновлення, але по-різному. Так, наприклад, за словами головної спеціалістки відділу освіти, культури, молоді, туризму і спорту Гродівської громади Анни Гуцуляк, у них це питання є пріоритетним. Проте наразі втілювати певні проєкти щодо цього важко через неможливість оцінити масштаби руйнувань.
“На сьогоднішній день ми ще не знаємо, наскільки постраждала громада. У нас ідуть активні бойові дії, тому зараз про якісь конкретні проєкти з відновлення ми не можемо нічого сказати, адже з кожним днем ворог руйнує і руйнує. Тож наразі це більше гуртування молоді для того, щоб потім ці проєкти впроваджувати”, — каже посадовиця журналістам Вільного Радіо.
У Молодіжній раді при Донецькій ОДА ситуація дещо інша. Там від згуртування молоді вже перейшли до навчання й формування кваліфікованих кадрів для майбутнього відновлення регіону.
“У 2025 році за підтримки Донецької обласної державної адміністрації відбулася школа «Лідерство задля відновлення Донеччини», де 20 молодих людей взяли участь у навчанні на базі Маріупольського державного університету. Там були представники молодіжних центрів, молодіжних рад територіальних громад тощо. Вони навчалися командоутворенню, лідерству, проєктному менеджменту”, — ділиться з Вільним Радіо заступник голови Молодіжної ради при Донецькій ОДА Олександр Батюков.
Організатори проєкту очікують, що після завершення всіх етапів дослідження їм вдасться підготувати практичний план, який допоможе відповідним структурам Донеччини більше залучати молодь задля відновлення регіону.
Раніше ми розповідали, які стратегії природоохоронці вже розробляють для повоєнного відновлення довкілля на Донеччині.