“Було страшно, і ми не знали, як відновлювати виробництво”, — згадує перші місяці після евакуації власниця підприємства Danshoes зі Слов’янська Маріанна Даниленко. Ще на початку 2022 року їхня фабрика з виробництва взуття займала три поверхи, де працювали кілька десятків людей. Та через відкрите вторгнення подружжя мусило евакуювати бізнес у Дніпро. Як працює фабрика зараз і на що зробили основний акцент, Маріанна розповіла нашим журналістам.
Історія бізнесу родини Даниленків почалася у 2008 році. Власниця взуттєвого підприємства Маріанна згадує:
“Ми захотіли зайнятися чимось більшим, інвестували кошти в обладнання для фабрики взуття. Потрошку навчалися, де тільки могли, бо це дуже закрита сфера. Дуже мало можливостей вдосконалюватися, тому все це було на власному досвіді, через власні помилки”.
Виробництво розвивалося поступово. Починали з домашньої майстерні.
“Спочатку брали приміщення в оренду, потім викупили його. Врешті-решт облаштували виробничі приміщення з душовими та кімнатами відпочинку для працівників”, — згадує Маріанна.
Бізнес зростав, і родина планувала продовжувати працювати та жити в рідному місті. Але у 2014 році через війну довелося поставити плани на паузу та виїхати на декілька місяців.
Після повернення у Слов’янськ бізнес почав набирати обертів.
“Наша торгова марка стала відомою не лише на сході, а й у центрі та на заході України. Наше чоловіче взуття дуже полюбляли клієнти”, — говорить співрозмовниця.
З часом вдалося розширити асортимент і запустити підліткову лінію.
Сімейний бізнес планомірно розвивався до 2022 року, та після початку відкритого вторгення подружжю довелось ухвалити непросте рішення.
“Ми зібрали всіх своїх співробітників, повідомили, що припиняємо діяльність. Я думала, що це [триватиме] недовго, і повернемося, але ситуація стрімко погіршувалася”, — згадує той період власниця взуттєвої фабрики.
У березні 2022-го Маріанна виїхала до Німеччини, а її чоловік Олександр залишився в Україні рятувати обладнання.
“В червні він вже вивозив обладнання, коли сильно бомбили. Остання фура виїжджала під обстрілами, касетні снаряди прилітали поруч”, — каже співрозмовниця.
Обладнання вивезли у Дніпро. Там його зберігали в ангарі, яке надав один із партнерів родини Даниленків. “Чоловік все вигрузив, а далі не знав, що робити, — каже Маріанна. — Було страшно, нічого не зрозуміло, і ми не знали, як відновлювати виробництво”.
Пізніше Олександр евакуювався зі Слов’янська в Дніпро та почав відновлювати бізнес у нових умовах.
“Йому запропонували приміщення від видавництва “Зоря” в Дніпрі. Не було вибору, він взявся і облаштував все заново. Після двомісячної підготовки чоловік зміг запустити перше виробництво черевиків, починаючи з 20 вересня. Декілька наших фахівців переїхали до Дніпра й одразу почали допомагати”, — пригадує жінка.
Поки що, зізнається Маріанна, умови на їхній фабриці набагато скромніші, ніж були у Слов’янську.
“У нас вдома на виробництві був склад сировини, склад готової продукції, кабінети, душові, їдальні для працівників. Ми в чотири рази зменшили кількість працівників, але маємо обладнання, яке замінює ручну працю. Це нас рятує, бо фахівців бракує”, — каже власниця фабрики.
Зараз на фабриці Даниленків здебільшого шиють чоловіче та тактичне взуття, а також є невелика колекція жіночого, зокрема кросівки та кеди.
Маріанна зазначає, що вони з чоловіком дослухаються до покупців, аби зробити продукцію якомога якіснішою.
“Ми чуємо відгуки від наших друзів, які воюють у наших берцях, і чоловік постійно зв’язується з ними, щоб покращувати деталі”, — розповідає підприємиця.
І додає, посміхаючись: “Наші берці — це, звісно, добре, але краще, щоб ми знову робили наші червоні мокасини”.
Попри обмежені ресурси родина підприємців продовжує працювати над новими моделями як цивільного, так і тактичного взуття.
“Ми вдосконалюємо моделі, закуповуємо матеріали. Й не плануємо зупинятись, бо якщо перестати робити, то вже не зможеш конкурувати”, — каже Маріанна.
Раніше ми розповідали, як переселенка з Донеччини створює зефірні букети в Дніпрі.