Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Артема Лебедя із села Мартинівка. Він здобув робітничий фах, працював зварювальником і у вільний час їздив на риболовлю. Артем будував плани на сім’ю та спокійне життя. З початком повномасштабної війни він долучився до ЗСУ, пройшов навчання в Естонії та вирушив боронити від окупантів український схід.
Про життєвий шлях та службу Артема Вільному Радіо розповіла його дівчина Діана.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Артем народився 9 листопада 1999 року в селі Мартинівка на Чернігівщині. Початкову освіту хлопець здобув у рідному селі, а старші класи закінчив у Більмачівській школі. Після цього вступив до Прилуцького агротехнічного коледжу, де вивчився на газозварника і водія.
Згодом Артем працював зварювальником на Чернігівщині та у Броварах. Колеги й близькі згадують, що робота була для нього звичною частиною життя.
Вільного часу в Артема було мало, здебільшого лише під час відпусток. Коли вдавалося, він їздив на риболовлю.
Зі своєю дівчиною Діаною хлопець познайомився вже під час війни.
“З перших днів спілкування ми зрозуміли, що наче знайомі все життя. Як казав Артем: “Ти точно моя доля”. Ми були дуже близькі, ми думали однаково, планували однаково. Розуміли один одного навіть з пів слова, доповнювали фрази один одного. Ми були наче споріднені душі. Ми планували майбутнє, родину”, — ділиться Діана.
У пари не було спільних дітей, але Артем тепло прийняв доньку Діани, яка народилася в неї у попередніх стосунках. Чоловік виховував дівчинку як рідну.
“Ми чекали закінчення війни, щоб одружитися та просто спокійно жити”, — каже Діана.
До повномасштабного вторгнення Росії Артем проходив строкову службу в Національній гвардії України. У вересні 2022 року він долучився до Збройних сил України. Пройшовши підготовку в Естонії, вирушив на передову у складі 81 окремої аеромобільної бригади.
Артем обіймав посаду старшого солдата і командував гарматою в артилерійському підрозділі 1 аеромобільного батальйону. Артем виконував бойові завдання на Донеччині й Луганщині. Під час одного з боїв поблизу Білогорівки він отримав контузію.
Після реабілітації захисника перевели до артилерійського підрозділу. У його складі він тривалий час перебував у зоні бойових дій. За цей період не раз зазнавав осколкових поранень, але після лікування повертався на фронт.
Під час одного з бойових виходів підрозділ Артема потрапив під обстріл. Захисник зазнав мінно-вибухової травми, але надав першу домедичну допомогу іншим військовим. Під час виконання бойового завдання за кілька днів до загибелі він також допоміг врятувати життя побратима.
За час служби Артема Лебедя нагородили низкою відзнак. Серед них — нагрудний знак “За вагомий внесок у боротьбі проти агресії Російської Федерації”, відзнака “За оборону України”, почесний нагрудний знак “Золотий хрест” та орден “За мужність” III ступеня. Орденом його нагородили за кілька днів до загибелі, однак отримати відзнаку особисто чоловік не встиг. Нагороду передали матері.
Життя Артема Лебедя обірвалося 26 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Серебрянка на Донеччині.
“28 серпня зранку ми дізналися, що Тьома загинув. Був обстріл, і він отримав поранення, несумісні з життям”, — говорить Діана.
Менш ніж за годину до загибелі захисник встигнув написати коханій.
“Останнім повідомленням мені було “Я люблю тебе”, — розповідає Діана.
В Артема Лебедя залишилися мати, батько, брат, сестра та кохана. Побратими згадують його як людину, яка відповідально ставилася до служби та виконання завдань.
“Артем був дуже сміливим, відважним, мужнім, відповідальним та мудрим воїном. Водночас він був найщирішою, світлою, доброю людиною, в будь-який час готовою прийти на допомогу іншим”, — розповідає дівчина військового.
Близькі Артема просять посмертно надати йому звання Героя України. Ви можете підтримати їх, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.