Освіта в окупації. Чого вчать дітей на тимчасово окупованих територіях (свідчення учнів і студентів)

З початку окупації частини Донецької та Луганської областей у 2014 році Росія почала впроваджувати негайні реформи, аби знищити все українське на захоплених територіях. Однією з перших зазнала змін система освіти. За 10 років окупації діти, які пішли в перший клас у 2014 році, вже встигли закінчити навчання за російською програмою. Це призвело до формування Кремлем нового покоління людей, що зростало під впливом пропаганди та ворожого ставлення до української мови та культури. Під час нової фази війни у 2022 році Росія впроваджує аналогічну, але більш агресивну освітню політику в новоокупованих містах. Нам вдалося поспілкуватися з двома випускниками донецької та луганської шкіл, а також з першокурсником із Маріуполя. Вони погодилися анонімно поділитися своїм досвідом та розповіли, як Росія насаджує свою ідеологію в закладах освіти.

Навчання під вибухами

Софія (ім’я змінене) народилася та зростала в Донецьку. Коли почалася війна, дівчина навчалася в середній школі, займалася танцями та цікавилася гуманітарними науками. Шкільний предмет «Історія України» був одним з її улюблених, який після 2014 року повністю прибрали з навчального курсу. Батьки дівчини не змогли покинути захоплений Донецьк через сімейні обставини, тому Софія була змушена закінчувати своє навчання в окупації. Вона добре пам’ятає, як її шкільне життя поступово переходило під контроль окупаційної влади.

«Свій перший навчальний рік в окупації ми розпочали не у вересні, як зазвичай, а в жовтні. Таке рішення влада нам пояснювала «заходами безпеки», адже тоді поширювалася інформація з невідомих джерел, що начебто першого вересня «Україна планувала здійснити теракт у школах». Зрозуміло, що це була маніпуляція. Проте мені досі дивно, чому під час активної фази бойових дій, дітей все одно змушували виходити на очне навчання. Саме тому моя шкільна лінійка пройшла під російські пісні та звуки пострілів», – згадує дівчина.

Софія розповідає, що з початком війни кількість дітей у школі помітно зменшувалась. Проте більшість вчителів залишилися працювати на своїх робочих місцях за однією умовою – спосіб їхнього викладання мав відповідати російським стандартам.

«Учнів справді було небагато, тому вчителі почали з’єднувати паралельні класи в один. Викладачі, які не виїхали, мали адаптувати свої навчальні матеріали до «нової» програми, щоб мати змогу працювати в школі. Фактично ми разом з ними навчалися за новими підручниками, що нам завозили з Росії. Через це перші місяці серйозного навчання в школах не було. Вчителі просто відпускали дітей додому або казали мовчки читати підручник», – ділиться випускниця.

«Ми вчили українську мову»

Росія довгий час наголошувала на тому, що аж ніяк не причетна до окупації українських територій та створення незаконних терористичних угруповань, таких як «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка». Саме тому процес вилучення української мови та літератури зі шкільної програми відбувався поступово.

«Мої друзі, що виїхали з міста, до останнього не вірили, що я дійсно вчу українську в окупованому Донецьку. Приблизно до 2018 року, до мого 9 класу, українська мова та література залишалися в програмі, але кількість годин на їхнє вивчення була значно скорочена. Водночас російських предметів у навчальному курсі навпаки стало більше», – розповідає дівчина.

На відміну від уроків з української мови, від предмета «Історія України» окупанти намагалися позбутися якомога швидше. За словами Софії, його прибрали з програми майже одразу.

«У нас вилучили старі підручники з історії, тому ми декілька місяців взагалі не вивчали нічого. Пізніше завезли російські підручники, за якими ми навчалися. І тут вони теж «цікаво» зробили програму, адже перший час ми не вчили історію Росії. Це було щось на кшталт «історії рідного краю», де Донеччину та Луганщину представляли як споконвічно російську територію. Пізніше ми вже почали вчити стандартну російську історію в цілому», – ділиться Софія.

«Ми мали брати участь в російських конкурсах» 

Дмитро (ім’я змінене) також ділиться своєю історією навчання в окупованому Луганську. На початку війни хлопцю було лише 14 років. Через війну він втратив можливість бачитися з друзями, відвідувати улюблені тренування з боксу та найголовніше – мати щасливе дитинство.

«Мені було дуже шкода, що всі талановиті тренери почали виїжджати. Я розумів, що тут спортивної кар’єри я побудувати точно не зможу. Усі змагання, конкурси та олімпіади проводили, так би мовити, на «регіональному рівні». Проте я не бачив у цьому сенс. Мої друзі також їхали з Луганська, тому для мене місто стало напівпустим», – ділиться Дмитро.

Хлопець зізнається, що під час навчання в школі не помічав особливої зацікавленості російської влади в допомозі учням з окупованих територій. Однак шкільне керівництво активно заохочувало дітей брати участь в конкурсах з російської мови та історії.

«Якщо ти став переможцем якогось російського конкурсу, то з тебе робили «зірку». Мою однокласницю, наприклад, запрошували знятися в сюжеті для російського телебачення. Я думаю, це було чудовою можливістю для пропагандистів продемонструвати своїм глядачам картинку, що Росія нібито підтримує та допомагає дітям з Луганщини», – наголошує хлопець.

Як учні з окупованих територій отримували українські атестати?

Дмитро зазначає, що після закінчення школи перспектив залишатися надалі у місті не було. Саме тому молодь намагалася виїжджати з Луганська. Хлопець розповідає, що для переїзду випускники частіше обирали російські міста. Проте були й ті, що їхали на навчання в українські або європейські університети.

«Не всі мали можливість здобувати вищу освіту, адже навчання навіть в «місцевих» закладах було платним. Діти, чиї батьки мали гроші, їхали на навчання в російські, українські та навіть європейські університети», – доводить луганчанин.

До повномасштабного вторгнення учні шкіл з тимчасового окупованих територій мали можливість дистанційно навчатися в українських школах. Дмитро розповідає, що сьогодні це доводиться ретельно приховувати від окупаційної влади.

«Раніше нікого не дивувало, що учень може навчатися одразу в двох школах, а саме місцевій та українській. Адже всі розуміли, що атестат від «ЛНР» ніде не буде дійсним. Після того, як Путін оголосив про «приєднання територій до РФ», почали видаватися атестати російського зразка. Сьогодні, якщо хтось дізнається, що ти навчаєшся в українській школі, до твоїх батьків може виникнути багато запитань. Це просто небезпечно», – запевняє хлопець.

«Росіяни переписують історію в реальному часі»

Після того, як Маріуполь остаточно перейшов під контроль окупантів, російська влада одразу зосередила свою увагу на освіті. Якщо раніше реформи на захоплених територіях проводили поступово, то в новоокупованих містах росіяни не чекали, а одразу впроваджували для дітей російські стандарти навчання.

Євген (ім’я змінене) у сімнадцять років разом зі своєю родиною пережив блокаду Маріуполя та став свідком трагічних подій, які відбувалися в місті. Хлопець продовжує залишатися в Маріуполі, бо доглядає за батьками. Сьогодні він навчається дистанційно в одному з українських університетів, проте про навчання в місцевих закладах знає чимало.

«Навчання в школах почалося ще у квітні 2022 року, коли щодня завдавалися удари по Азовсталі. Особливо окупанти змушували йти до школи одинадцятикласників, аби випускники вже отримали атестат зразка «ДНР», – згадує Євген.

Окрім нових російських предметів на кшталт «Історії Росії», до шкільної програми було обов’язково введено класну годину під назвою «Разговоры о важном». За словами хлопця, на такому уроці дітям розповідали про відомих російських діячів, історію Радянського Союзу та важливість «спеціальної воєнної операції».

«Цей урок вони використовували, мабуть, лише для викривлення історії. Наприклад, нам намагалися пояснити, що насправді Друга світова війна почалася у 1941, а не в 1939 році. Крім цього, вони завозили російські підручники та спеціально запрошували на роботу вчителів з віддалених куточків Росії», – ділиться мешканець Маріуполя.

Як Росія мілітаризує освіту в Маріуполі?

З приходом окупаційної влади у Маріуполі ширилося багато дезінформації щодо навчання в університетах. Таким чином, абітурієнтів намагалися запевнити в тому, що місцеві університети зовсім скоро будуть філіалами відомих московських чи пітерських вищих навчальних закладів. Євген розповідає, що багато людей повірили в це та подали свої заявки на навчання. 

«Для окупантів було важливо лише набрати якомога більше людей в місцеві «університети». Для цього вони придумували різні маніпуляції. Наприклад, Азовський морський інститут, колишній філіал «Одеської морської академії», обіцяли перетворити на філіал Санкт-Петербурзького військово-морського інституту. Однак вже наприкінці 2022 року виявилося, що він став філіалом «Севастопольської військової академії». А, як відомо, дипломи з окупованого Криму не є визнаними у світі», – пояснює студент.

Євген переконаний, що Росія активно працює над мілітаризацією освіти на захоплених територіях, хоча це приховує. 

«По-перше, як я і казав, колишній цивільний Азовський морський інститут перетворили на військовий. І ніхто це не прокоментував. По-друге, їхні великі будівельні проєкти, такі як Нахімовське військово-морське училище, свідчать про намагання РФ посилити військову міць у місті», – каже хлопець.

За словами Євгена, російській владі, на жаль, вдається успішно використовувати пропаганду та маніпулювати місцевим населенням у своїх цілях. 

«Маріупольцям обіцяли, що вони стануть частиною Росії та отримають багато «плюшок» нарівні з росіянами. Проте насправді окупанти створили буферну зону із захоплених територій, які не мають жодного відношення до російської системи. Мені прикро, що більшості людей, які залишилися тут, кожного дня просто замилюють очі», – резюмує хлопець.

Нагадаємо, раніше студентка з окупованого Донецька розповідала журналістам Вільного радіо про те, як окупанти насаджують проросійську пропаганду у стінах Донецького національного інституту та допомагають відправляти студентів на війну проти України.