Підтримайте Вільне Радіо
Акція-нагадування про загиблих і військовополонених, фотовиставка, конференція та перегляд документального фільму — у столичному Музеї війни організували серію заходів до роковин трагедії в селищі Оленівка Донецької області. Журналісти Вільного Радіо відвідали подію.
В ніч з 28 на 29 липня 2022 року стався один із найбільших російських терактів, спрямованих щодо військовополонених — обстріл Волноваської виправної колонії у тимчасово окупованому селищі Оленівка. У результаті вибуху в бараку, де утримували українських військових — переважно захисників Азовсталі, — загинули щонайменше 53 людини, ще понад 130 були поранені.
Росія не допускає в колонію Оленівки ні українських чи міжнародних слідчих, ні місію Червоного Хреста та ООН. Утім низка українських та закордонних розслідувань спростували звинувачення Росією Збройних сил України, які буцімто поцілили по тюрмі з реактивної системи залпового вогню HIMARS, отриманої від США.
Незалежні розслідування свідчать: це був спланований теракт з боку російської армії, спрямований на знищення символів українського спротиву.
“За такий злочин має бути покарання”: рідні полонених влаштували акцію-нагадування про діяння Росії
Ще до початку офіційних заходів біля Національного музею історії України у Другій світовій війні зібралися рідні та близькі українських військовополонених. Хтось прийшов, щоб вшанувати пам’ять загиблих в Оленівці та нагадати про цей злочин. Дехто досі чекає на повернення близької людини. Хтось уже дочекався, але продовжує ходити на кожну таку акцію.
Учасники акції кажуть, що збираються, щоб нагадувати і українській, і світовій спільноті про проблеми обміну військовополоненими.
Дружина військового, який брав участь в обороні Маріуполя, Олена продовжує ходити на такі заходи, хоча її чоловіка вже обміняли. Він перебував в Оленівці на момент теракту.
“Ми маємо пам’ятати і нагадувати світу про це звірство. Про це треба говорити, як би боляче не було. За такий злочин має бути покарання, тому ми будемо виходити і надалі”, — переконує жінка.
Також до акції долучилися ті, хто роками чекає на своїх рідних, яких взяли в полон у статусі цивільних.
“Знову дихати”: фотовиставка звільнених з полону українських військових
Офіційна частина розпочалася з презентації фотовиставки Тари Курушкіної. У серії знімків — ті, хто повернувся з полону, та їхні перші емоції.
“Якісь фото я робила у перші хвилини після повернення, з кимось ми бачилися вже за кілька годин після прибуття. Окремі фото я спеціально робила без облич, це на прохання самих військових”, — зазначає Тара Курушкіна.
Фотографка додає, що фіксує не лише тілесні сліди катувань, а й гідність та незламність колишніх бранців. Вона каже, що ці фото — важлива фіксація стану українських військових після умов російського полону.
“Часто хлопці самі просять це все зафіксувати. Деякі одразу готові давати свідчення, говорити на камеру, показувати наслідки полону. Неможливо не захоплюватися їхньою силою та витримкою. Тому хочеться ці світлини виставити десь у Гаазі ще”, — розповідає авторка світлин.
Три роки без справедливості
Після презентації фотовиставки відбулася конференція “Пам’ять про Оленівку не згасне”. Серед спікерів та запрошених — бійці 12-ї бригади спеціального призначення “Азов”, представники державних органів влади, представники Міжнародного Червоного Хреста, рідні та близькі українських бранців.
Учасники наголошували: попри численні докази та міжнародний резонанс, імена відповідальних за злочин досі не розкриті.
За словами заступника голови Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Андрія Юсова, найбільша складність для слідства — відсутність доступу до місця теракту. Йдеться не лише про представників України, Росія також не допускає до місця трагедії спостерігачів ООН. Саме тому ще в січні 2023 року місію ООН згорнули через відсутність умов для проведення розслідування.
“Але ми не маємо права мовчати. Бо за ці три роки не названо жодного імені винного, не прозвучало жодного вироку… У полоні в Росії досі утримуються сотні українців — військових і цивільних. Завдання нашої держави, зокрема Координаційного штабу, — боротися за кожного з них”, — зазначив заступник голови Коордштабу Андрій Юсов.
Українська документалістика як спосіб збору доказів та важливих свідчень
Завершенням події став показ документального фільму “Люди зі сталі” режисера Сергія Фоменка. У стрічці — кадри зруйнованих міст, понівечені тіла цивільних і військових, а також спогади героїв оборони Маріуполя та тих військових, які пройшли російський полон.
Цю стрічку Сергій Фоменко завершив у липні 2024 року. Перший її показ відбувся у Страсбурзі: фільм показали в Раді Європи для політиків і дипломатів. Режисер розповів, що на першому показі була і героїня фільму медикиня “Азову” Алла Березницька. Жінку повернули з полону у жовтні 2022 року. До Страсбурга вона поїхала з чоловіком, який був поранений і теж пройшов через полон, але не брав участі у зйомках. Вони разом свідчили для представників Ради Європи.
Надалі режисер обирав платформи, які дозволили б донести історію до максимальної кількості людей — від Олімпіади у Франції до університетів Кембриджа й Оксфорда в рамках світового туру.
Після перегляду до обговорення долучився режисер стрічки Сергій Фоменко. Цю роботу він назвав однією з найважчих для себе в емоційному плані.
“Так, я не був в Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення. Але всю роботу зі збору даних і свідчень зробив максимально скрупульозно. І я розумів, що хочу показувати фільм саме там, де про Україну, можливо, знають менше. Щоб це стало таким собі wake-up call (сигналом тривоги, — ред.), щоб інші країни зрозуміли, з чим стикаються українські військові та українські військовополонені”, — ділиться Сергій Фоменко.
Після офіційної частини родичі українських військовополонених ще тривалий час залишалися в залі, щоб особисто поспілкуватися з представниками українських державних органів. Для багатьох це була можливість не лише вшанувати памʼять загиблих, а й донести свої історії — про зниклих безвісти, про брак інформації, про боротьбу за визволення близьких.