“Стояти на п’єдесталі на Паралімпійських іграх — це щось неймовірне”, — каже з захватом 16-річна Вероніка Коржова з Соледара. На Паралімпіаді-2024 вона була наймолодшою учасницею української збірної. Дівчина разом з командою здобула бронзову медаль в естафеті 4х50 м комплексним стилем. Журналісти Вільного радіо поспілкувалися зі спортсменкою про її дебютний виступ та враження від змагань міжнародного рівня.
Вероніка Коржова народилася 23 листопада 2007 року, наразі вчиться у Соледарській загальноосвітній школі №13. Плаванням почала займатися у 2014 році в Донецькій обласній дитячо-юнацькій спортивній школі для людей з інвалідністю під керівництвом заслуженого тренера України Тетяни Морозової. У 2017 році Вероніка вперше взяла участь у Кубку країни “Повір у себе”.
З 2022 року тренується під керівництвом Андрія та Світлани Казначеєвих — заслужених тренерів України та заслужених працівників фізичної культури і спорту України.
Вероніка є наймолодшою представницею Донеччини серед професійних параплавців. Вона багаторазова переможниця Всеукраїнської спартакіади “Повір у себе” та чемпіонату України серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. У 2023 році відзначилася “бронзою” Чемпіонату світу у Великій Британії та тоді ж отримала звання майстра спорту України міжнародного класу.
У 2024 році на чемпіонаті Європи в Португалії здобула 6 медалей: два “золота”, три “срібла” і одну “бронзу”.
На Паралімпійських іграх виборола “бронзу” в естафеті 4х50 м, комплексного стилю.
Окрім спортивної кар’єри, Вероніка займається вокалом та почала вчитися гри на фортепіано. Серед тренувань намагалася знайти час поспівати, не дивлячись на дуже навантажений графік.
Ви з Донеччини та представляєте саме цей регіон. Де ви зараз проживаєте і як змінилися ваші умови тренувань через ситуацію у Донецькій області?
Я зараз проживаю у Кам’янському, тренуюсь у басейні “МіКомп”, тут займається уся збірна Донецької області. Проживаємо в готелі, куди до повномасштабної війни їздили просто на 2-тижневі збори.
Як проходили ваші тренування перед Паралімпіадою? Чи довелося змінювати графік, робити тренування частішими чи жорсткішими, обмежувати себе в чомусь?
Підготовка до Паралімпійських ігор була дуже серйозною, адже це надзвичайно важливі змагання. Я зосередилася на спорті, майже повністю віддавши йому свій час та мінімізувавши особисте життя.
Яким був ваш настрій перед поїздкою?
Я дуже хвилювалась, тому що це були мої перші Паралімпійські ігри. Я відчувала відповідальність і бойовий настрій. Хотіла продемонструвати все, на що здатна та навіть більше. Хоч у мене були страшні хвилювання, радість від досягнення мети була сильнішою. Я з цією метою і почала плавати, завжди хотіла стати учасником Паралімпійських ігор. І тим паче завоювати медаль та бути призеркою. Це взагалі те, про що я дуже мріяла.
А як вам взагалі Париж? Чи мали можливість погуляти? Чи відрізняється це місто у зручності або адаптивності?
Я трохи гуляла в останній день, коли було закриття. Враховуючи, що я ходжу на протезах, це було досить зручно. Я не користувалась метро, а дісталась до центру на таксі. Загалом, місто здалося мені досить адаптованим, і я не помітила ніяких серйозних перешкод.
Але в мене є знайомі, які кажуть, що метро в Парижі біля нашого Олімпійського містечка не було оснащене ліфтом чи пандусом — лише сходи. І одному з них допомогли родичі, спустивши на візку. Також говорять, що на візках у місті незручно. Я сама помітила бордюри без пандусів у деяких місцях, через що візок доводилось піднімати.
Я також гуляла з другом, який користується візком, і це трохи незручно було. Проте, якщо порівнювати з Україною, то, звісно, Париж більш адаптований.
Ви вже маєте досвід на європейських чемпіонатах. Чи відрізнялася атмосфера Паралімпійських ігор від інших міжнародних змагань, в яких ви брали участь?
Олімпійське містечко — свого роду “бульбашка” та окремий всесвіт для спортсменів. На змаганнях я відразу відчула високий рівень організації, адже це головна подія у світі Паралімпійського та Олімпійського спорту, яка відбувається раз на чотири роки. Ці змагання максимально відрізнялися від Чемпіонату Європи та світу. Моральна та психологічна напруга теж була іншою, адже тут відчувалася значно більша відповідальність. Відкриття, знаєте, справило враження чогось надзвичайно грандіозного, і це підкреслювало важливість цих змагань.
А от ви розповіли, що проживали в Олімпійському містечку, які умови там були?
Починаючи з Токіо 2020 року, з’явилися картонні ліжка. Кожна країна мала свою будівлю, і наша збірна України також розміщувалася в одній спільній будівлі для всіх видів спорту. Там було дуже зручно, і це завдяки нашим менеджерам та лікарям, які дуже гарно все розподілили. У цій будівлі був медкабінет, де працювали лікар і масажист, тож команда могла комфортно отримувати необхідну допомогу.
У містечку були ліфти, пандуси — все адаптовано для паралімпійців, зокрема і для людей на візках.
Які враження у вас залишилися після завоювання бронзової медалі в естафеті 4х50 м на Паралімпіаді? Чи були ви задоволені своїм результатом?
Я була задоволена, що пропливла з кращим результатом та з командою змогли здобути медаль. Спочатку точно не було інформації про те, чи буду плисти в цій естафеті, бо це могла бути інша дівчинка. Але в результаті вирішили, що плисти буду я, і це додало відповідальності, адже командні змагання залежать від кожного учасника. Якщо хтось помилиться, це може коштувати всій команді перемоги або навіть призвести до дискваліфікації. Тому відповідальність відчувалася на кожному етапі.
Я була рада, що допомогла нашій команді і дуже вдячна її учасникам, які справились на супер. Як я розумію, ці естафети на дистанції 4 по 50, 20 поінтів, рідко приносять медалі на Паралімпійських іграх. Ми пливли зовсім іншим складом, і показали результат. Я ж змагалася в ранковій сесії, а ті, хто пливли в вечірній, зробили рекорд Європи.
Що ви відчували, коли піднялися на п’єдестал у Парижі?
Це неймовірні відчуття. В голові пролунало: “Ось, заради цього ти йшла до своєї мети, ти велика молодець”. Хочу ще побачити себе на п’єдесталі у Лос-Анджелесі у 2028 році, я ще більше вмотивована до наступної Паралімпіади, тому що відчуття стояти на п’єдесталі на Паралімпійських іграх — це щось неймовірне. Я усвідомила заради чого працювала, і зрозуміла, що всі зусилля були того варті.
Як вплинула підтримка ваших тренерів, Андрія та Світлани Казначеєвих, на ваші виступи на Паралімпіаді? Що було найважливішим у їхньому наставництві?
Взагалі, підтримка тренерів — це найважливіше. Вони мене дуже підтримували, навіть коли я сама в собі не була дуже впевнена. Вони завжди вірили в мене, казали, що я не знаю своїх можливостей. Завжди кажуть, що маю великий потенціал, та можу бути ще краще, і я взагалі можу не знати для себе перешкод.
Чи змінив ваш дебют на Паралімпіаді-2024 бачення спорту і майбутньої кар’єри? Які уроки ви взяли з цих змагань?
Мені неймовірно сподобалося це відчуття. Виходити навіть на півфінал, на доріжку, це просто щось незабутнє. Особливо вразило, коли на змаганнях були переповнені трибуни, повні вболівальників. Мене надихало, як глядачі підтримували, кричали, це дійсно мотивувало. Я відчула сильне бажання рухатися далі і з новими силами готуватися до майбутніх стартів.
Як ви балансуєте між спортивною кар’єрою та навчанням? Які виклики виникають на цьому шляху, і як ви їх долаєте?
Насправді це дуже складно. Тренування зазвичай починаються о 8, і тільки о 12 повертаюся додому. Зараз у мене навчання проходить онлайн, і ми з вчителями домовились, що я надсилатиму домашні завдання, контрольні роботи, тести, й іноді з’являтимусь на уроках. Тяжко балансувати, звісно, беру додаткові заняття, займаюся англійською, математикою, і самостійно опрацьовую матеріали шкільні та скидаю вчителям.
А які у вас плани на навчання після школи?
Я візьму якийсь відпочинок, більше займусь спортом, бо вчитись ніколи не пізно. Я ще не знайшла ту сферу, в якій буду впевнена, в якій захочу реалізовувати себе. Тож, напевне, максимально порину в спорт, щоб досягти нових результатів, і займатимусь хобі. Може, ще якесь заняття знайду і потім мені щось сподобається. Але зараз шукаю, що мені буде до душі.
Ви вже досягли великих успіхів у свої 16 років. Які плани маєте на далеке майбутнє? Які цілі ставите перед собою після завершення Паралімпіади 2024?
Моя мета більше тренуватися, наскільки це можливо. Навіть якщо виникнуть труднощі, я буду старатися. У 2025 році також відбудеться Чемпіонат світу в Сінгапурі, і я прагну показати там високі результати. І, звісно, продовжу готуватися до наступної Паралімпіади.
Раніше ми розповідали, що загалом спортсмени з Донеччини на Паралімпіаді-2024 завоювали 22 медалі. Зі 140 спортсменів української збірної 14 є представниками Донецької області. 10 з них стали медалістами Паралімпіади-2024, більшість нагород — за плавання. Серед медалістів параплавців ми детально розповідали про підготовку до Паралімпіади Данила Чуфарова, Ярослава Коюди та Андрія Трусова
В рамках серії матеріалів після Паралімпіади журналісти Вільного радіо поспілкувалися з трьома чемпіонками Паралімпіали-2024 з Донеччини. Читайте також інтерв’ю з враженнями Анни Стеценко та Марини Піддубної.
Робота над цими проєктами стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.