Уродженець Бахмута Борис Верлінський втратив слух, натомість здобувши в Одесі пристрасть до шахів на все життя. Понад століття тому він красиво грав на останніх турнірах часів царату, а в перші роки СРСР переміг чемпіона з Заходу та пізніше став першим у світі гросмейстером. Інший шаховий майстер-одесит майже десятиліття збирав ці матеріали у книгу та готується видати її англійською. Ми розпитали про це детальніше.
Шахіст з Одеси Сергій Ткаченко 9 років тому почав збирати матеріал про видатного одесита родом з Бахмута Бориса Верлінського. Бахмутянин, не зважаючи на вади слуху, став першим офіційним гросмейстером у світі.
“Верлінський показав шик, клас! Людина з інвалідністю по слуху, читаючи лише по губах, у важкі часи та без усіляких “стартових умов” змогла піднятися над обставинами та увійти в історію шахів як перший гросмейстер в СРСР та світі. Це блискучий приклад для багатьох”, — розповідає Вільному радіо Сергій Ткаченко.
Книга про Верлінського могла з’явитися у книгарнях ще взимку 2022-го, але цього не сталося.
“Я проплатив аванс видавництву 22 лютого 2022-го, а 24 лютого почалася [повномасштабна] війна. Прийшлося анулювати договір — типографія у Харкові тоді зачинилася, тут в Одесі різко злетіла вартість паперу. Та і як розповсюджувати книгу під час війни”, — каже Сергій Ткаченко.
До того ж автор писав книгу російською мовою, тому що на неї чекали читачі-фанати шахів з різних пострадянських країн та Ізраілю. Нині ж все змінилося.
Тому Сергій Ткаченко вирішив друкувати книгу англійською мовою у Великій Британії чи США, і зараз співпрацює з видавцем. Роботу над перекладом вже закінчують, але через це варто було зачекати, адже в книзі багато шахових та історичних термінів.
“Важливо зберігти й мову оригіналу, намагаємось надати текстові “одеського шарму”. Ну як ти англійською скажеш “Баба з возу — кобилі легше”? Такий зворот перекласти просто неможливо. Дослівний переклад звучатиме якось на кшталт “Леді, яка покидає транспортний засіб, збільшує його швидкість”, — каже Сергій Ткаченко.
Книга ймовірно називатиметься “Борис Верлінський. Перший гросмейстер країни”.
“Англійці просять все ж вказати “Перший гросмейстер СРСР”, видавець просив мене з комерційних міркувань”, — каже автор книги.
Вторгнення росіян завадило планам автора приїхати до Бахмута та знайти де саме жив у дитинстві Борис Верлінський.
“На жаль, тему Верлінського ніхто не досліджував, не знали, де був їхній дім. Але я знайшов документи в російському державному партійному архіві, змогли встановити обставини переїзду родини до Бахмута. Вже були точні координати, склад родини та коли вони переїхали туди. Все це буде в книзі”, — зазначає автор.
Історія шахіста родом з Бахмута — ювілейна, сорокова за рахунком книга Ткаченка. Попередні були про шахову творчість (підручники та словник гри у шахи), але більшість — про історію Одеси та її великих шахових гравців: першого чемпіона УРСР з шахів одесита Якова Вільнера, Олександра Алехіна, Самуїла Жуховицького та інших.Для довідки:Одесит Сергій Ткаченко — заслужений майстер спорту, гросмейстер України з композиції. Чемпіон світу з шахової композиції у складі збірної України, п’ятиразовий чемпіон України зі складання етюдів. Останнім часом він зробив чимало знахідок про шахове життя Одеси, України та СРСР
За словами автора, книга про Бориса Верлінського виходить великою, у 36 глав та понад 400 сторінок.
“Окрім детального життєпису видатного шахіста, там буде близько 140 його партій (деякі з них рідкісні, архівні), всі його турніри та поїздки, його зустрічі, знайомства, люди, які його оточували. Тобто все про цю людину”, — зазначає автор.
При цьому автор-шахіст подає партії Верлінського зі своїми коментарями та інших відомих гросмейстерів.
“Це чудовий учбовий матеріал: ти читаєш про людину, розігруєш її описану покроково партію та насолоджуєшся комбінацією, ходом його думки. Насправді це витвір мистецтва, це як полотно митця! Це спадщина, яку треба знати, адже без наслідування немає удосконалення”, — резюмує Сергій Ткаченко.
Аби відновити життєпис видатного шахіста родом з Бахмута, Ткаченко проштудіював 4 шахових журнали та газети, всю місцеву пресу тих міст, де грав гросмейстер, зібрав спогади сучасників, попрацював в архівах Одеси та країн колишнього СРСР. А також знайшов онука двоюрідної сестри Верлінського, який мешкає за кордоном: ближчих потомків шахіста ймовірно немає.
Він додає: про Верлінського вже писали книгу, але вона вийшла недостовірною.
“Це книга Олексія Радченка “Від Верлінського до батька Зуя” (про двох глухих шахістів). На жаль, в цій книзі підмінені деякі факти. Мені це дуже сумно. Там “висмоктані з пальця” факти, яких не було. Та неспівпадіння за елементарними часовими маяками. Я потім питав всіх тих краєзнавців, на яких посилався автор, — вони всі розводили руками: “Звідки він таке узяв?”, — заявляє Ткаченко.
Наприклад, в книзі стверджується, що у 1902 році Верлінський ходив у шаховий клуб у Бахмуті. Але документально відомо, що у цей час Верлінські давно жили в Одесі.
Отже, Борис (Берл) Маркович Верлінський народився 8 січня 1888 року (за новим стилем) у єврейській родині в Бахмуті. Його тато Мордух (або Мордехай) був звенигородським міщанином, який переїхав у Бахмут з Маріуполя. Разом з дружиною Марією Наумівною вони виховували ще старших сестру та брата Бориса, які народились у приморському місті.
Про життя родини Верлінських до їх переїзду в Одесу Сергій Ткаченко дізнався зовсім нещодавно: з анкети біографічних даних старшого брата Верлінського. Брат Бориса став радянським функціонером, жив у престижному будинку у Москві та у 1920-1922 роках працював під прямим керівництвом Сталіна. Але метричного запису про факт народження майбутнього шахіста Ткаченко поки не знайшов, хоча перевірив всі книги рабинату по Бахмуту.
“Можливо, він народився в якомусь з ближніх сіл Бахмутського повіту”, — припускає дослідник.
Верлінські переїхали в Одесу з Бахмута, коли Борису було 6 років (тобто у 1894-му році).
“Тоді почалися єврейські погроми, неурожайні роки, голод. Ймовірно, родина поїхала туди у пошуках кращої долі, “зірвались” швидко. Одеса — портове місто, тут завжди є робота”, — розповідає дослідник.
Хлопчика записали на уроки музики, але сталося нещастя: вже в Одесі дитина захворіла на менінгіт.
“Антибіотиків тоді не було, смертність від цієї інфекції була 96-98%. І він втратив слух (а міг би й взагалі померти). Він розмовляв, але утробним, підвищеним голосом, як зазвичай всі німі, практично кричав. Розумів людей по губах, можливо щось й чув”, — розповідає Сергій Ткаченко.
І тоді Бориса, як у порятунок, віддали на шахи: аби працювала голова. Через такі життєві обставини Борис прийшов у великі шахи досить пізно за сучасними мірками — у 13 років. В ті часи Одеса переживала “шаховий бум”: у 1900-му там започаткували шахове товариство.
“І в шахах він знайшов себе! У 1906-му Верлінський вперше бере участь у чемпіонаті Одеси з шахів та посідає 2 місце. В тому ж році він їде у Лодзь вчитися шахової гри. У 1907-му брав участь у Всеросійському турнірі аматорів у Петербурзі. А у 1910-му — перший великий успіх: перемога на Південноросійському турнірі (фактично, це був перший неофіційний шаховий чемпіонат на території сучасної України)”, — розповідає Ткаченко.
Чемпіонат Одеси 1912 року він виграв у Пола Ліста, у 1913-му — отримав 3-й приз на Всеросійському турнірі аматорів. А потім був Чемпіонат Одеси 1918-го року.
“Найкрутіший чемпіонат Одеси відбувся під час громадянської війни: при гетьмані Скоропадському Верлінський став віце-чемпіоном у цьому турнірі, а потім грав з Алехіним”, — каже дослідник.
Після 1917 року на руїнах колишньої імперії довго було не до шахів через розруху та голод: перший чемпіонат України з шахів відбувся аж у 1924 році.
Влітку 1922-го Верлінський переїхав до брата у Москву, де потроху починало відновлюватись спортивне життя. Там він прожив до кінця своїх днів у помешканні брата, офіційного опікуна шахіста, в елітному домі на Малій Молчанівці, 8.
В СРСР зробили ставку на бюджетний та загальнодоступний вид спорту – шахи. У столиці СРСР Борис Верлінський двічі ставав віце-чемпіоном Москви, виграв чемпіонат Москви, чудово грав у чемпіонатах Союзу. А у 1925-му на Першому Московському міжнародному турнірі за участі світових грандів провів легендарну партію та виграв у самого чемпіона світу Хосе Рауля Капабланки.
“Це був перший турнір СРСР на гроші держави, яким радянське керівництво фактично “прорубало вікно у Європу”, зокрема у світ шахів. Тоді приїхали чемпіон світу Капабланка, віце-чемпіон світу Ласкер, Маршал, Тартаковер, Реті, Рубінштейн, Шпільман — це гранди шахів! Верлінський виступив дуже достойно та виграв у Капабланки, який не програвав дуже багато років. Ця партія принесла Верлінському велику славу, хоча він й не посів призового місця. Це був фурор, адже Капабланка був тоді практично непереможний”, — розповідає Сергій Ткаченко.
Світовим шаховим грандам оплатили дорогу, проживання, чудово годували й сплатили щедрі гонорари. Це був іміджевий захід СРСР, який мав такий резонанс, що шахами марили навіть по околицях країни.
Верлінський перемагає на чемпіонаті України у 1926-му та на чемпіонаті Москви у 1928-му (“Бив практично всіх”, — каже про той період Ткаченко).
Про його особисте життя відомо, що у нього була дружина, але шахи були для Верлінського всім: він давав сеанси одночасної гри, курував товариство глухих у Москві, редагував шахову сторінку у журналі “Життя глухонімих”. Жив він на пенсію по інвалідності.
А ще видатний шахіст чудово грав на скрипці та фортепіано. Й просто обожнював відвідувати концерти симфонічної музики.
“Його племінник розповідав мені дивовижні речі: глухий Верлінський слухав концерти, і якщо хтось фальшивив, він показував невдоволення, стукаючи палкою (а ходив він з тростинкою)”, — розповідає Сергій Ткаченко.
Він пояснює і чому Верлінського можна назвати першим гросмейстером у світі.
“В Одесі у 1929-му пройшов чемпіонат Радянського Союзу з багатоступінчастою системою відбору (справжня м’ясорубка!), в якому Верлінський пройшов всі етапи та виграв! За цей подвиг (іншого слова я не підберу) Верлінський отримав звання першого гросмейстера Радянського Союзу. Це перший офіційний гросмейстер у світі. Адже ФІДЕ (міжнародна шахова федерація, — ред.) почала давати такі звання лише з 1950-го року”, — розповідає біограф першого радянського гросмейстера.
На жаль, у 1931-му це звання з Верлінського зняли: Радянський Союз проголосив боротьбу зі “згубним впливом Заходу”, і Борис Маркович став просто шаховим майстром. У 1935-му це звання повернули у шахи, коли на міжнародну арену вийшов Михайло Ботвинник.
Відповідні рішення ухвалювала шахова секція на з’їзді, яку очолював помічник прокурора Криленко. А за Верлінського забули: його шахова зірка почала згасати. Він намагався повернути свій титул, але в нього нічого не вийшло.
“Тоді навіть слова “чемпіонат”, “чемпіон” прибрали звідусіль під приводом, що “це не пролетарські слова”. Замінили їх на “першість” та “переможець першості”. “Нащо нам звання “гросмейстер”? Достатньо звання “радянський майстер”, — казали та писали тоді. Така була кампанія — це все було офіційно, в газетах. Це зробили так буденно”, — розповідає автор майбутньої книги.
Також в рамках цієї кампанії відмовились платити й гонорари радянським учасникам шахових турнірів, залишили грошову винагороду лише іноземцям. За принципом “іноземці — чужий радянській людині елемент, який працює за гроші. А радянські люди працюють за ідею та за грамоти”.
Позбавлення титулу для Верлінського стало ударом. Адже, за словами дослідника його біографії, він був дуже нервовим: міг під час шахової партії олівця згризти. А один провінційний лікар десь у Сибіру під час простого шахового турніру зафіксував у маестро Верлінського кров’яний тиск під 190.
Після 1931-го року здоров’я Верлінського різко здало та шахові успіхи пішли униз. Але він не міг не грати: за його словами, без шахів відчував “моральний голод”.
“У 1931-му була Всесоюзна першість — це був його останній успіх: він виборов 3-6 місце. А на Чемпіонаті СРСР з шахів 1933 року він посів 12-те місце. І вже все: після цього у фіналах загальнодержавних чемпіонатів він участі не брав”, — розповідає дослідник.
Також, у 1935-36-му губиться слід брата Верлінського: ймовірно він не пережив сталінського терору.
Верлінський почав сильно хворіти, ймовірно на серцеві хвороби та гіпертонію, і через це пропускав шахові партії. Йому йшли назустріч та дозволяли догравати в інші дні. У травні 1941-го на чемпіонаті Москви Верлінський посів 13-те місце з 15-ти.
“Попри неуспіх, він продовжував грати, бо шахи були для нього більше, ніж життя”, — каже дослідник.
Під час Другої світової війни Верлінський евакуювався у Казахстан на 3 роки. У 1944-му — повернувся до Москви та теж грав, здебільшого у командних турнірах товариств “КІМ” та “Зеніт”.
Післявоєнні часи для Верлінського, як і для більшості громадян СРСР, були тяжкими.
“Він нуждався, виглядав десь неохайно. У ті роки Юрій Авербах був його близьким молодшим другом: Верлінський приходив до нього у гості, там було піаніно, вони сідали грати у шахи й дуже добре розумілися”, — додає дослідник.
Останній свій турнір Борис Маркович зіграв за півтора року до смерті — на чемпіонаті Узбецької РСР навесні 1949-го.
“Символічно: його партію з Яковом Юхтманом відзначили призом за красу! Адже Верлінський був дуже красивим атакером й тактиком, який цінував красу у шахах. У свої кращі роки він домагався найяскравіших перемог прямою атакою на короля! Потім Юхтман стане чемпіоном Одеси — ось така естафета вийшла”, — розповідає Сергій Ткаченко.
У липні 1950-го на Конгресі ФІДЕ у Бельв’ю, неподалік від Копенгагена, Борису Верлінському надали звання міжнародного шахового майстра, за клопотанням шахової федерації СРСР. А 30 жовтня він помер від другого інсульту.
Його поховали на одному з московських кладовищ. Одеському досліднику вдалося знайти і приблизне місце поховання Верлінського. Але сама могила не збереглася, і про це він теж пише в книзі.
Відомо, що дружина Верлінського пережила чоловіка, але поки не відомо на скільки. Адже за чинними російськими законами, інформацію з домових книг впродовж 75 років можуть отримати за запитом лише прямі родичі померлої людини.
***
Нещодавно бахмутянин знайшов історичне фото, яке показує центр Бахмута понад століття тому. Ця листівка була раніше невідомою місцевим історикам. На ній житлові та комерційні будівлі центру міста, які пережили три уряди — царський, радянський та нацистський. Побачити старовинне фото та дізнатись що на ній зображене можна в матеріалі “Краєзнавець з Бахмута знайшов у мережі старовинне фото міста, раніше невідоме (ІСТОРИЧНІ ФОТО)”.