Він народився у бідній селянській родині з 10-ма дітьми. Спрагою до навчання “зробив сам себе”. Був фаховим лісівником, служив у війську, став поетом, співавтором ІV Універсалу та міністром уряду УНР. Згодом — заколотником повстання проти гетьмана Скоропадського, а після поразки УНР — імігрантом та засновником кількох освітніх закладів для українців за кордоном. Все це про Микиту Шаповала, який 141 рік тому народився у селі Серебрянка біля нинішнього Сіверська Бахмутського району.
Микиту Шаповала назвали “сіллю землі”, але цей український політичний, державний та громадський діяч з Донеччини залишається майже невідомим в Україні.
Тому цими днями вперше в Україні видали книгу споминів “Микита Шаповал. Схема життєпису. Біографія. Листи”.
Декілька версій чернеток життєпису зберігають в Центральному держархіві вищих органів влади (ЦДАВО). Дослідники опрацювали їх. Фінансово підтримав таке дослідження та друк книжок фонд “ІЗОЛЯЦІЯ”. Організували проєкт ГО “Крила” та турфірма “Київські фрески”.
Книга містить фрагменти листів Шаповалу від рідні. Вони цікаві тим, що в них зустрічаються дані про сторінки історії Донеччини, які багато десятиліть влада намагалась приховати. Наприклад, опис явищ голоду 1920-х на території сучасної Донеччини та приклади опору колективізації.
“Шаповал розповідає про той період, ті землі, історію яких він фіксує для нас у своїх спогадах. Які залишались на жаль невідомими понад століття, напевно, для мешканців Донеччини. Які є для нас неймовірно цікавими. Адже висвітлюють для нас справжню історію Донеччини, яка приховувалась, та справжню автентичність мешканців Донеччини, яка фальсифікувалась”, — каже дослідниця Анжела Савченко.
Зокрема, у листах рідних до Микити йдеться про те, як на початку 1920-х з магазинів зникло геть усе, і його мати змушена була власноруч ткати. Також є згадка про селянське повстання, яке свідчить про те, що Донеччина чинила опір проти встановлення радянської влади на своїх територіях.
Книгу надрукували малим накладом — лише 50 примірників. Їх першою чергою розповсюдять по різних наукових установах та бібліотеках. Якщо ви хочете мати таку книгу, напишіть на ел. пошту [email protected] з приміткою “замовлення книги”. Собівартість однієї такої книжки — 500 грн без доставки.
Перша частина збірки — про дитинство діяча, підліткові та юнацькі літа, життя на Донеччині, родину, громадську й політичну діяльність.
“Друга її частина — це біографія, написана дружиною Микити Шаповала Ольгою Філаретівною Павловською. І остання частина присвячена листам”, — каже Анжела Савченко.
Знавець промислової історії краю, автор блогу “Шахти й рудники Донбасу” Михайло Кулішов підібрав багато світлин та мап, які ілюструють текст.
Переселенці-активісти розповідають нині про Микиту Шаповала у різних областях України, куди вимушені були виїхати подалі від обстрілів російських окупантів. Адже в них з діячем тепер спільна не лише рідна земля, а й вигнання з неї. Самому Шаповалу століття тому теж довелося покинути рідний край через окупацію російськими більшовиками.
Народився Микита Шаповал на території сучасної Донеччини у селі Серебрянка, нині воно у складі Сіверської громади Бахмутського району.
Дослідники створили генеалогічне древо Микити Шаповала, до якого увійшли дані про його предків до прабаби та прадіда, а також про інших родичів, про яких є відомості.
Учасник проєкту, краєзнавець Михайло Кулішов попрацював з метричними книгами та з’ясував, що у Микити Шаповала була сестра та 9 братів, а не 8, як вважали раніше.
Один з молодших братів помер у дитинстві, він був братом-близнюком.
Рід Микити Шаповала походить по лінії діда по матері з Полтавщини. Цю родину вимушено переселили на Донеччину, оскільки той родич був кантоністом. Так називали у давнину тих, кого з дитячих років призвали на військову службу. Тому після реформи 1861 року, коли закріпачені раніше люди здобули волю, батьки Микити Шаповала залишились так званими безземельними селянами.
“Саме тому він буде писати про походження “з пролетарів”. Хоча насправді дід матері по матері походить з дворян, тобто тут було й дворянське коріння. Але вони залишилися без землі. Батько Шаповала вимушений був безкінечно найматися, і біля їхньої хати не було землі. Тому, наймаючись щоразу на нове місце, разом з ним переїздила вся його родина”, — каже дослідниця Анжела Савченко.
Батько Микити Шаповала наймався й мірошником, і шахтарем. Це була багатодітна родина, в якій діти не просто допомагали батькам, а з 8-9 років починали працювати — на шахтах, підприємствах тощо. То були неважкі роботи, але вони й відповідно оплачувались.
“Ми бачимо Донеччину на початку індустріалізації. Коли промисли стають індустрією, коли основною роботою місцевих стає робота на шахтах та підприємствах”, — пояснює той період Анжела Савченко.
Микита з дитинства любив читати: пристрасть до цього та жага знань залишилися з ним на все життя. Земська реформа сприяла розвитку навчальних закладів. Тож хлопець навчався в Петро-Мар’ївській школі.
“Микита швидко стає кращим учнем. Відкрився перший “соціальний ліфт”. Хлопець з дуже бідної сім’ї одержує змогу навчатись. Навчання було виключно мовою імперії, російською”, — розповідає співавторка книги про діяча.
Але вдома та навколо він був оточений мовою українською та ніколи не асимілювався. Мати Микити, коли чула, як син приносить з навчання якісь російські слова, коригувала його та закликала їх не вживати.
Рідна Сріблянка стала для Микити Шаповала надзвичайно особливим “місцем сили”. Там Микита Шаповал сформувався спочатку як українофіл, потім — як свідомий українець, а згодом і як український революціонер.
Мати спочатку боялася впливу освіти на сина, двічі спалювала бібліотеку, яку зібрав Микита власним коштом.
Але прозріння про важливість освіти для сина наступило, коли брат Микити Грицько помер, і Микита став читати Псалтир біля тіла брата. Тоді сільські баби шепотіли між собою, що, мовляв “грамотний хлопець не пропаде з голоду, бо годуватиме сім’ю, хоч родина й бідна”.
Наступним кроком освіти Микити Шаповала був вибір фаху. Він міг би піти вчитись на штейгера — популярну тоді професію майстра гірничих справ у шахті. Але стало відомо, що нещодавно у Кремінній відкрили лісову школу. У родині згадали, що один з предків був лісівником, тож обрали ліс.
Микита і тут навчається дуже добре. Висоти, яких він осягнув, спонукали батьків до усвідомлення того, що навчати треба й молодших синів. Так усі брати Микити Шаповала, уся його родина була свідомими українцями.
Далі у біографії зібрані дані про роботу Микити Шаповала на різних посадах та в різних губерніях, а також його еміграцію.
Відтоді зв’язок з рідними для Шаповала ставав з роками слабшим. Поки не зійшов нанівець. Родину Шаповала, яка залишилась на Донеччині, переслідували, його братів заарештували, тривали допити. У 1928-29 роках радянська влада заборонила й листування між Шаповалом та його родичами в УРСР.
Братів Дороша, Йосипа та Івана Шаповалів розстріляли в УРСР за часів колективізації.
На 140-ліття Микити Шаповала журналістка Вільного радіо побувала на його ймовірній могилі. Видатний український діяч з Донеччини помер у Чехословаччині раніше за дружину. Його прах начебто поховали у її могилі. Ми розшукали ймовірне поховання, але на надгробку прізвища Шаповалів немає. Чому — розповідаємо в матеріалі “Зброя української Донеччини проти російських окупантів”. Микиті Шаповалу родом з Бахмутського краю — 140”.