Щодня о 9 ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. 31-річний Валерій Дорохов з позивним “Роланд” був командиром взводу і загинув за Україну 17 квітня біля села Павлівка на Донеччині.
Валерій Дорохов народився 21 червня 1991 року в Тернополі. У 2008 році закінчив юридичний факультет Західноукраїнського класичного університету. Був старостою групи та очолював молодіжний правовий гурток.
У мирному житті Валерій був власником кафе Tigerbox, де готують страви азійської кухні.
“Коли почалось повномасштабне вторгнення — я за один день поставив все на автопілот належним людям, щоб вони продовжували справу, а сам пішов до військкомату. Там, як почули що у мене є офіцерське звання, — як десерт забрали. 25-го лютого мобілізувався”, — розповідав “Роланд” за тиждень до своєї загибелі у інтерв’ю “ТРО медіа”.
Валерій служив у 68-й окремій єгерській бригаді ЗСУ. Мав звання лейтенанта й був командиром взводу.
“Не кожна людина — солдат, не кожен солдат — воїн. Це важливий аспект, тому що люди дуже по різному переносять цю війну. Багато хто покидає участь в цій війні через те, що він не може її продовжувати. Ми — як хірурги, які зайшли на операцію на серце. Ми не можемо вийти на половині операції, сказати «Ми втомились». Ти вже рятуєш людину, вона без тебе помре. Або якщо ти не завершиш операцію — вона помре, [або] якщо ти зробиш її неправильно — вона теж помре. Оце наша ненька Україна”, — говорив військовий.
Дорохов зазначав, що в день перемоги над Росією хотів би просто поплакати, бо “втрачено багато хороших людей”. А потім планував відпочити та набутися з рідними.
“Дуже хочу побачити близьких мені людей. Хочу виспатись. Можливо, я знайду якісь нові варіанти реалізації себе як особистості. Вернуся у свій “став”, де я звик “плавати”, може поміняю дещо напрямок ведення свого бізнесу. Я точно побудую будинок десь за містом, щоб був в тиші. Дуже хочу побачити рідних, друзів, декількох людей в моєму рідному місті, і деяких людей, які дуже далеко від України зараз, за якими я безмежно сумую”, — розповідав чоловік.
Двоюрідна сестра загиблого Надія Зелман каже: Валерій був надзвичайно доброю, розумною та світлою людиною.
“Він віддавався більше людям, ніж собі. Підставляв не одне плече, а два. Намагався помогти всім, дуже часто навіть завдаючи збитків для себе. Окрім того, він був власником закладу харчування, і усі ці роки з 2014-го допомагав фронту. У нього там були друзі, тому Валерій старався донатити, підтримувати їх”, — розповідала Надія у коментарі виданню “Вчасно”.
Життя бійця обірвалося 17 квітня 2023 року під час штурму позицій окупантів у селі Павлівка на Донеччині. 21 квітня з Валерієм попрощалися у Михайлівському золотоверхому соборі та на Майдані Незалежності в Києві. Поховали оборонця на Микулинецькому кладовищі в Тернополі.
Чоловіку був 31 рік. У нього залишилися мама, кохана, рідні та друзі.
Світла пам’ять.