Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять тих, хто загинув через російсько-українську війну. Цього дня згадаймо 31-річного Максима Шишкіна з Вінниччини. Чоловік був підприємцем, однак на другий день повномасштабної війни вирішив піти на фронт. Спочатку захищав кордони Чернігова, згодом — боронив Харківщину і Донеччину. Максим отримав смертельне поранення у серпні 2023-го, визволяючи Кліщіївку.
Про Максима журналістам Вільного радіо розповіла його дружина Наталія Шишкіна.
Максим Шишкін родом з селища Вороновиця Вінницької області. Навчався у місцевій школі, а в одинадцятому класі почав зустрічатися зі своєю майбутньою дружиною Наталею. Обоє вирішили стати медиками та закінчили медколеджі (Максим — Вінницький, а Наталія — Погребещенський). На 21-й день народження дівчини Максим зробив їй пропозицію.
“Я була на роботі в маніпуляційному кабінеті, працювала медсестрою у Вінницькому воєнному госпіталі. І він мені дзвонить, каже що я в машині щось забула. Виходжу я у шапочці медичній, а він тримає білі троянди, дістає каблучку. Я стою уся червона, всі лікарі стоять дивиться. А Максим каже: шановна Наталія Олександрівна, чи станеш ти моєю дружиною?”, — з посмішкою згадує Наталія.
Максим був сімейною людиною та з моменту їхнього одруження мріяв про дітей, продовжує жінка. Тож називав себе найщасливішою людиною у світі, коли спочатку народився Тимофій, якому зараз 10, а потім і молодший син Владик (йому нині 4 роки). Разом пара прожила 16 років.
“Всі ці роки взагалі я в нього була як та квіточка, яку він кожен день поливав аби вона квітнула. Не було тижня, щоб в хаті не стояли живі троянди, постійно дарував мені квіти. Казав: це буду не я, якщо я не подарую своїй Наташі квіти або молочний шоколад. І дуже любив романтичні вечори”, — ділиться дружина захисника.
Також Максим любив екстрим, подорожі, рибалив та займався футболом. Спочатку грав у вінницькій команді “Темп”, а потім у вороновицькій “Олімпік”. Їздив на турніри та чемпіонати, нині там тренується старший син Максима Шишкіна.
Разом з тим, говорить Наталія, Максим був рішучим та мав твердий характер. Тому у перший день повномасштабної війни вирішив піти на фронт. Хоча дружина і вмовляла чоловіка залишитися вдома, адже молодшому сину на той момент було лише два роки.
“Він сказав: я піду на війну, щоб мої сини не воювали. Щоб я не був “сцикуном”. Я хочу, щоб мої діти ходили по нашій землі, розмовляли нашою мовою і щоб вони не знали, що таке війна”, — розповідає Наталія Шишкіна.
Останні роки чоловік займався власним бізнесом — покинув медичну професію, аби заробляти більше. Перший день повномасштабної війни Максим зустрів в Одесі, куди відвозив товар. У той же день він вирушив додому, а вже 25 лютого прийшов у військкомат.
Максима Шишкіна зарахували на службу у березні 2022-го. Спочатку він був бойовим медиком та служив на Чернігівському кордоні. Згодом став командиром відділення штурмової бригади, захищав, зокрема, Куп’янськ, Авдіївку, Часів Яр та Бахмут.
Наприкінці серпня минулого року бригада Максима штурмувала Кліщіївку.
“28 серпня 2023-го року він подзвонив і сказав, що це буде його останній бій. Він і відчував щось, і бачив те, чого ми не бачили. Там же дуже багато хлопців загинули”, — розповідає Наталія.
Того ж дня чоловік отримав поранення голови під час мінометного обстрілу. Військового направили у дніпровський шпиталь, лікарі боролися за його життя до 2 вересня 2023-го.
“Колись у Максима була мрія піднятися на Говерлу, ми піднялися з ним. А потім з’явилася мрія піднятися на одну з гір у Польщі. Казав, що поїде туди обов’язково, коли війна закінчиться. Так в нього і не вийшло. Але старший син каже, що допоможе йому, і зробить це за батька”, — говорить Наталія.
Максиму Шишкіну назавжди залишиться 31. Світла пам’ять.