Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 45-річного військового з Києва Юрія Бузікова. Чоловік загинув на Донеччині.
Спогадами про Юрія Бузікова з Вільним Радіо поділилася його молодша сестра Ольга Милащук.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Юрій Бузіков — корінний киянин. У рідному місті він пішов до школи.
“Він в школі не дуже хотів вчитися. З дитинства мріяв їздити на танку”, — пригадує Ольга.
Закінчивши школу, хлопець вступив в училище на спеціальність майстра з ремонту швейної техніки, проте за фахом так і не працював. Одразу після завершення навчання взявся будувати меблевий бізнес.
Тоді ж Юрій зустрів свою кохану. Пара побралася, й незабаром у них народилася донька, якій зараз вже 16 років.
“Веселим був, душею компанії, постійно розповідав якісь анекдоти, намагався всіх розвеселити. З дитинства пам’ятаю, що ми часто проводили час разом, попри різницю у віці. То я йому щось скою, він мені мститься, то на путь істинний направляє”, — розповідає сестра.
У 2022-му, після початку повномасштабного вторгнення, Юрію зателефонували й попросили прийти до військкомату. Чоловік без вагань погодився.
Ольга пригадує: “Я йому казала, щоб не йшов відразу, щоб дочекався офіційної повістки, але він був впертий. 1 жовтня 2022 року Юра пішов воювати”.
Захисник був першим навідником і мінометником 53-ї окремої механізованої бригади імені Володимира Мономаха. Понад рік він воював на Донецькому напрямку, отримав три контузії та кілька поранень.
“За цей час брат приїжджав додому всього кілька разів. І тоді він казав: “Я додому не повернусь після війни, я залишуся розміновувати територію, буду займатись розчисткою і так далі”. Тобто він повністю бачив себе там, все його життя було там”, — говорить сестра військового.
Зранку 25 лютого 2024 року Юрій зателефонував дружині. Виявилось, це був його останній дзвінок.
“Наступного дня ми дзвонили йому багато разів, але він вже не виходив на зв’язок. Увечері нам подзвонив його командир і сказав, що Юри більше нема”, — пригадує Ольга.
Загинув чоловік біля села Тоненьке Покровського району.
Рідні Юрія прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять!