Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Вінниччини Олександр Бухаров. Він долучився до війська на початку повномасштабного вторгнення та свій останній бій прийняв на Донеччині.
З дружиною Олександра Аліною журналісти Вільного Радіо зв’язалися через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у телеграм, інстаграм чи фейсбук. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Олександр Бухаров народився у селі Якушинці Вінницької області 11 листопада 1984 року. Виріс у багатодітній родині — сам був з двійні та мав ще двох братів. Батько покинув родину, тож мама виховувала хлопців сама.
Знайомі пам’ятають Сашка чуйним і вихованим хлопчиком, який згодом виріс у порядного й відповідального чоловіка.
У 2014 році Олександр одружився зі своєю коханою Аліною. У подружжя народилися двоє синів — Ілля та Єгор. Чоловік намагався приділяти рідним якомога більше часу, любив грати з дітьми.
“Олександр щирий, добрий, він та людина, яка нікому ні в чому не відмовить, завжди допоможе. Він — людина, в якої кожна людина друг.
Він дуже любив у футбол з дітьми грати, їздити на велосипедах. Найбільшим захопленням Олександра була музика. Постійно слухав, міг з колонкою засинати”, — з усмішкою згадує дружина.
Разом родина їздила на море та планувала спільну поїздку у Карпати. Та в гори Аліна з синами вирушила вже без Олександра, взявши в подорож лише його фото.
“Наші сини пам’ятають тата як сильного й відважного. Вони навіть інколи сперечаються, в кого біцепси такі, як у тата. Він був для них прикладом”, — розповідає Аліна.
До повномасштабного вторгнення військового досвіду, крім строкової служби, Олександр не мав. Коли розпочалася відкрита війна, він відправив рідних до Польщі, а сам став на захист країни. У складі 35-ї окремої бригади морської піхоти брав участь в боях на Козачих островах під Кринками на Херсонщині. Двічі він виходив на позиції, де пробув 26 та 33 дні у надскладних умовах.
Згодом підрозділ Олександра перевели на Донеччину. Там перед останнім бойовим виходом він зателефонував брату й попросив берегти його родину. З дружиною захисник говорив 17 листопада 2024 року.
“Тоді вони з сином привітали один одного з днями народження. Розмова тривала кілька хвилин, але здавалося, що вічність”, — згадує Аліна.
Наступного дня Олександр повідомив, що його засік російський дрон зі скидами, після чого перестав виходити на зв’язок. Відтоді його вважали зниклим безвісти поблизу Вознесенки Покровського району Донецької області. Рідні виходили на акції підтримки полонених та безвісно зниклих у надії на повернення Олександра.
4 травня 2025 року, на одинадцяту річницю весілля Аліні принесли страшну звістку про загибель Олександра. Його ідентифікували за ДНК-експертизою.
16 травня Героя поховали в рідному селі Якушинці, що на Вінниччині.
За життя Олександра Бухарова відзначили медалями “Ветеран війни” й “Честь та Воля”. Посмертно йому надали орден “За мужність” III ступеня, а також відзнаки “Комбатантський Хрест” і “За оборону України”.
В Олександра Бухарова залишились двоє синів, дружина, мати та троє братів.
Світла пам’ять полеглому захисникові.