Олександр Чаплик — бізнесмен з досвідом, також він депутат Бахмутської райради. В нього є сільгосппідприємство у Верхньокам’янському, де готують молоко, сири, вершкове масло та інше. Наразі село знаходиться на лінії фронту і постійно страждає від обстрілів. Ми розпитали як живуть люди в селі і чи працює господарство, як багато там пошкоджень та скільки людей залишаються жити в таких умовах.
Далі — розповідь Олександра Чаплика від першої особи.
У Верхньокам’янці почалися перші обстріли після того, як російські війська захопили Кремінну, Торське та Ямпіль. Вони наблизились с північної сторони Сіверського Донця. І співпало так, що бої співпали з Білогорівкою та Верхньокам’янкою, які по мапі на одному рівні розташовані, вони підійшли сюди і почали будувати переправи. Тоді наше село потрапило в зону досяжності важкої артилерії російських військ. Коли вони почали гатити, це було понад дві доби безперервного пекла.
Всі люди були в підвалах, бігли та виїжджали. У нас також по селах працювала авіація, яка руйнувала всі зерносховища, фермерські господарства. І коли їхня артилерія не дістає до цих місць, то ракети потрапляють в село. Гатять вони гаубицями 152 калібру, з САУ, “Градами” та “Ураганами”, касетними боєприпасами. Був в нас потужний прильот в центрі села, утворилася вирва 8 метрів глибиною, прямо по центру асфальту. Зараз з головою громади вирішуємо як її зарити, бо проїзд обмежений.
Обстріли продовжуються. 12 травня з трьох годин ночі був. Вчора був обстріл, влучили в будинок на східної стороні села зі сторони Лисичанська. Вчора мені одразу не вдалося туди доїхати, ввечері вже приїхав, мешканці не постраждали, єдине що влучили в оселю. За останню добу постраждалих немає.
Під час обстрілів у Званівській громаді загинула 1 людина, ще 4 отримали поранення
Загинула людина від касетних обстрілів саме, системи “Ураган”. Депутат нашої громади, Махник Микола. Він біг додому, йому треба було падати, але він хотів добігти додому під обстрілом і не добіг до своєї хвіртки лічені метри. Позаду нього розірвалась касета і осколками вбило його.
Того ж дня був обстріл приватного будинку. До мене звернулись сусіди о першій ночі, почули стогін. Поранили тоді ще одного хлопця в область серця, постраждала голова, нижче паху артерію перебили і руку також перебило. Завдяки тому, що я знав де знаходяться військові медики мені довелось вийти на них і ми надали йому першу допомогу та відправили в Дніпро. Там його очікує важка операція на роздробленому ліктьовому суглобі. З іншим все добре.
Ще було двоє постраждалих з дрібними осколковими пораненнями ніг. Зараз їм вже нічого не загрожує, осколки в них видалили. Був ще четвертий поранений, в їхню оселі потрапив снаряд, там і автівка їх розбита. Але його одразу евакуювали, тому його долю я не знаю, не встигаю всіх обдзвонювати.
У Верхньокам’янському більшість виїхали, їм інформацію стараються передавати
Зв’язку та інтернету в нас немає, мені вдається виїхати з села кожен день, щоб дати якусь інформацію рідним про мешканців. Також я передаю інформацію дружині, яка знаходиться в безпечному місці, вона публікує від мене інформацію на сторінці facebook “Верхньокам’янське село”.
На сьогоднішній день в селі залишилось до 150 жителів. Виїхало 90% людей. Так в нас ще переселенці мешкали, не знаю точно скільки, голова громади знає. Вони теж всі евакуювалися. Я вчора супроводив останню машину. Я знаю моменти між обстрілами, коли можна вискочити з села. Але пару раз помилився.
Вже рази 3 попав під обстріл. Одного разу, коли при в’їзді у Сіверськ касетами від “Граду” влучили в кладовище, і по мені летіли плити. Ще під мостом була касета тоді. І ще раз на спуску на селище по вулиці Пушкіна був вибух в районі колишнього ситрового заводу, де зараз будівельна база. У дворі вибухнуло, де я в цей момент проїжджав.
В село треба везти воду
Ні світла, ні води, нічого немає вже в селі. Вчора я розвозив по 5 літрів води кожному. Вдається це завдяки голові районної адміністрації, ось вчора вона завантажила мені машину питної води. Сьогодні мені ще пообіцяли дати води. Голова також допомігла з заправкою газового балону і обіцяють допомогти з бензином для генераторів.
В нас є загальна кухня, де ми готуємо їжу, також працює дизельний генератор, оскільки в мене є запаси цього палива, яке я готував для заготівлі сіна.
Працює єдиний магазин в селі, який належить мені. Продуктами забезпечений, я хочу зробити акцент, краще ніж в Бахмуті у великих супермаркетах. Якщо хтось не вірить, я можу звозити та показати. Хліб є завдяки “Бахмут-хлібу”, ми домовились з водієм, щоб він не ризикував завозити, я йому виїжджаю на зустріч та забираю хліб. Машина в мене повністю броньована. Я її обладнав, там є бронежилети, каски. Я намагаюсь вирватися з села, бо дорога між Сіверськом і Верхньокам’янським прострілюється. Є ризики, зате люди всім забезпечені, продуктів вистачає. В мене є все, крім алкоголю.
Передбачив і запас, в мене є склади. Думаю по тим запасам, що я маю, 150 людей я зможу забезпечувати усім необхідним впродовж місяця, може і більше. Це на випадок повної блоки села. Єдина проблема — з водою.
Є в мене джерело, але воно знаходиться під потужними обстрілами. Я буду думати як дістатися туди і якщо вдасться, ми шукатимемо ємності і возитимемо воду. Адміністрація громади роздавали людям баклажки і я їм постійно кажу, щоб вони їх зберігали, бо ще знадобляться. Бо я зможу поїхати і набрати їм води з нашої водокачки. Скоро в мене буде маленький генератор, бензин пообіцяли, тому я зможу їздити і набирати води. Але це на випадок повної блокади села.
Проблема є єдина з фінансами, в мене можна перераховувати гроші на картку, тим хто в магазині, але в нас немає інтернету. Знаходимо інші шляхи, хтось з близьких може переводити гроші, якщо захочуть. Я допомагаю, мені можна переказати на картку для близьких, а я вже готівкою передам рідним особисто. Для цього теж можна звертатись в групу “Верхньокам’янське село”.
Господарство Олександр Чаплик не покинув, це допомагає
На сьогоднішній день знаходиться у мене 50 корів і близько 100 бугаїв. Господарство велике, є теж “прильоти”, але працює мій молокозавод, намагаємось працювати, ковбасний цех також працює під обстрілами.
Щось вивозимо в Бахмут, чимось торгуємо. Корів доїмо, молоко десь треба дівати. Хто потребує в селі — безкоштовно роздаю молоко. В основному намагаюсь вивезти в Бахмут. Оскільки немає газу, щоб опалювати приміщення, то працює лише сироварня, роблю сири, але продаю собі у збиток по 250 гривень, коли собівартість сира 350 гривень. Бо на 1 кілограм сиру я витрачаю 11 літрів молока. Мені б його продати хоч якось. Молоко я сказав по 25 гривень продавати, це теж нижче рентабельності. Мені треба для двох вірних мені людей робочих виплачувати заробітну плату. Раніше працювало 6 людей.
В Бахмуті залишився тільки один мій працюючий магазин “Чубарочка”, до 24 лютого їх було 3. Можете приходити, в районі “железки” на центральному ринку, молоко якісне, привожу кожен день сметану, масло вершкове, молоко та тверді сири. Зараз не вистачає продукції, бо не можу багато робити. Також продавці магазинів евакуювалися. Зараз я знайшов одну доярку, яка залишилась, і дві її дівчини допомагають.
Шкода худобу: корови, бички, телята, гуси, кури, всі гуляють вулицею.
Були прильоти в 300 метрах від мене, там вирви по 15 метрів в діаметрі до 8 метрів в глибину. Також сусідці влучили в житловий будинок. Але за рахунок того, що там були плити перекриття, хвиля пішла вище моїх сараїв. Якби були дерев’яні перекриття, там би не було ні сараю, нічого. У мене якраз народився ослик маленький і це було б найбільше шкода, бо я його рік чекав. Барани, свині, ослики, всі мукають, всі налякані, надої впали, стрес у корів. Коли вибухи, корови аж підстрибують.
Корів треба пасти, але нема пастухів і це небезпечно, бо навколо мого господарства йдуть величезні обстріли. Корів там не можна пасти, бо вирви є по 8 метрів глибиною, якщо вона туди впаде, її нічим не витягнеш, це треба автокран.
Також по селу бігав бик величезний, пів тонни. Мені його довелося прив’язати, бо якщо не від обстрілу загинути можна, то від цього бика. Він зараз під наглядом. Багато собак та котів бігає по селу, кролики стрибають, птахи бігають.
Мешканці, які не евакуювалися, їхати і не планують
Я вчора з кожним спілкувався, хто залишився, ніхто ніде не збирається. Більшість посилається на фінансові складнощі, а інші просто кажуть “куди ми поїдемо?”. По всій Україні гатять, потрапити під обстріл можна де завгодно.
Виїжджати не хочуть, хто хотів — організовували для них евакуацію. Вчора теж була евакуація, там вивезли декілька маломобільних людей.
Ми вивозимо людей, в мене є хлопці, їх можна назвати хіба що “камікадзе”, які допомогли виїхати людям з Дронівки та Серебрянки. Я попросив дістати бронежилети для них, бо молоді хлопці ризикують. Зараз вже допомагаємо і Сіверській громаді, там жах. Для мене це важливо теж, бо я як депутат Бахмутського району, а Сіверськ голосував за мене. На своєму шляху я можу забрати звідти людей і привезти до Бахмута. Але лише в певній точці. Кожного дня до 4-х чоловік я можу довести до Бахмута. Краще пробувати мені дзвонити в першій половині дня.
Читайте також: