Олена Волкова до відкритої війни працювала перукарем в одному з салонів Бахмута. Період після 24 лютого жінка згадує неохоче, лише повторюючи “як гарно ми жили”. Виїхати у безпеку разом з рідними Олена змогла 4 квітня. Вона розповіла, як її зустріли у столиці та чи готова вона повернутися додому після завершення бойових дій.
Далі — розповідь Олени Волкової від першої особи.
Мені дуже подобалося моє життя до 24 лютого. Я працювала в салоні жіночої стрижки, 22 роки пропрацювала на одному місці. У мене донька, зять і двоє онуків, чоловік помер три роки тому. Красиве місто, своя атмосфера, ми звикли так жити. Я ніколи не хотіла в Київ, мені було гарно в Бахмуті.
Якби не [відкрита] війна — там би й лишилися. Нам не так страшно, а от діти… У мене двоє онуків: одному 5, іншому 10 років. Заради них на початку квітня ми все ж вирішили виїжджати.
Не скажу, що їхали ми з перипетіями, на той час ще так не стріляли. Сіли в автівку і поїхали з дому з важкою душею. В новинах уже надивилася на зруйновані квартири й будинки — страшно залишитися ні з чим. У доньки там дім, у мене — квартира. Сусіди кажуть, поки все стоїть, не зруйноване, але ж тут кожного дня можуть рознести все, на що заробляв усе життя.
Київ прийняв без упередження
Донька у Києві одразу знайшла квартиру. Не відмовляли, дізнавшись, що ми з Донеччини. Ми тут уже четвертий місяць, але я не шукала собі роботу, досі тішу себе думками, що повернемося додому.
У доньки з зятем у Бахмуті був свій магазин мобільного зв’язку, продавали телефони, аксесуари. Тепер його нема, підірвали. Взагалі місто зруйноване. Там війна, розумієте, ми приїхали сюди, і не віриться, що в Києві так тихо, а в Бахмуті гинуть люди. Це такий контраст, мені спочатку було дивно, як все по-різному в Києві і в Донецькій області, а тепер уже звиклася. Онуки теж адаптувалися. Менший ще нічого не розуміє, каже: “Поїхали вже додому”, а старший, думаю, звик до нового місця, готується до школи. Зимувати точно будемо в столиці.
Мабуть, не було дня, щоб я не думала, як би ми жили зараз, якби не обстріли. Для мене це стрес, та для всіх це психологічно важко.
Повернутися найближчим часом неможливо
Я не знаю, як ми будемо повертатися, навіть якщо завтра оголосять, що Україна перемогла і можна їхати. Там розбиті всі заводи, всі підприємства — інфраструктури немає, шкіл і садочків немає. У мене онук в п’ятій школі навчався, а її розбили. Я передусім про дітей думаю, щоб вони змогли навчатися. Люди без світла, води і газу сидять місяцями, а попереду морози. Ось так, як показують, що їжу на вогнищі готують — це не умови для виживання з дітьми.
Як би не хотілося додому і як би не боліла душа за все нажите — життя дорожче. А вже згодом, звичайно, поїду в Бахмут. Не знаю чи повернуся до роботи в салоні, чи цілий він. Власника вже поховали. Буду починати нове життя: спершу в Києві, а потім і вдома.
***
Зараз триває обов’язкова евакуація мешканців Донецької області. Це роблять через запеклі бої з окупантами в регіоні та очікування найскладнішої зиму в історії Донеччини. Детальніше про те, як відбувається евакуація потягом, читайте в матеріалі.
Читайте також: