Володимир Летенко з Краматорська 20 років обслуговує магістральні газопроводи українського сходу. Працю таких, як він, мешканці Донеччини не помічали — все працювало як годинник. Поки торік у березні російська армія не влучила у великий газопровід біля електростанції у Світлодарську. Вогняний факел тоді бачили й у Бахмуті. Як бригада фахівців зупиняла під обстрілами це техногенно лихо, чоловік погодився розповісти через півтора року.
“Це була перша найстрашніша аварія після 2014-го року. Стовбур полум’я був заввишки понад сто метрів. Оператор ГРС в момент удару був неподалік, як раз йшов на станцію, він, на щастя, не постраждав”, — розповідає Вільному радіо Володимир Летенко.
Володимиру Летенку 40 років, він інженер з експлуатації лінійної частини магістральних газопроводів ТОВ “Оператор ГТС України”.
Чоловік тимчасово виконує обов’язки начальника лінійно-експлуатаційної служби, тобто обслуговує газопроводи великого діаметру, які постачають газ на промислові підприємства та населені пункти сходу. Ця галузь критичної інфраструктури — стратегічна, тим паче під час повномасштабної війни.
Летенко каже: його з колегами робота за звичайних обставин людям непомітна.
“В нормальному експлуатаційному стані ніхто не помічає, що ми робимо та як. Ніхто не знає, що ми декілька разів на рік відключаємо той чи інший газопровід. А це складні розрахунки витрат газу усіх споживачів, на усіх ГРС (газорозподільчих станціях, — ред.), підключених до певної ділянки. Це вміння бригад миттєво виконати переключення, ремонт чи інше завдання. Це велика командна робота”, — каже фахівець.
Проте на початку березня 2022 року події розвивалися за іншим сценарієм.
10 березня о 17:50 диспетчер зі східного регіону ТОВ “Оператор ГТС України” повідомив про аварію на газопроводі, який веде до газорозподільчої станції Вуглегірської ДРЕС (державної районної електростанції, — ред.) Це електростанція на околиці Світлодарська Бахмутського району.
У магістральному газопроводі зафіксували значне зниження тиску в системі.
“Газопровід там досить великий — діаметром понад 700 мм. Було відомо, що труба пробита зі спалахуванням газу під тиском. Як ми пізніше дізнались, був обстріл з РСЗВ “Град”, і ракета влучила просто в трубу під землею”, — згадує Володимир Летенко.
Газ із цієї труби йшов не лише до електростанції та котелень у Світлодарську, але й до побутових споживачів цілої громади.
У ці дні, згадує Володимир, багато його співробітників евакуювалися.
“Повідомлення про те, щоб я збирав бригаду, прийшло під вечір. А з моєї бригади залишилося вдвічі менше людей, ніж зазвичай. Я екстрено зібрав аварійну бригаду для зупинення витоку газу (лінійних трубопровідників, зварювальників, токаря), і ми виїхали”, — зазначає газовик.
Газовики мусили якнайшвидше дістатися Бахмутського району.
“Було вже темно, сніжок мерехтів. Ми виїхали з Краматорська у супроводі військової поліції, тому що нас на блокпостах ніде б не пропустили. І нам треба було потім і повернутись до Краматорська. Проїхали безліч блокпостів”, — згадує чоловік.
Своїх чотирьох колег, які виїхали з ним на ліквідацію цієї аварії, Летенко називає “бійцями”.
“Я зібрав “бійців”, які могли перекрити запірну арматуру, що припинило б викид газу в атмосферу. А так воно і є: під обстрілами лазимо — авжеж бійці! Але “невидимого фронту”, яких помітили, коли прийшла нагода”, — каже газовик.
Вони поїхали не на місце аварії у Світлодарськ, а на найближчу звідти точку на цьому магістральному газопроводі, де можна перекрити газ у пробитій трубі.
“Найближчий запірний кран знаходився у селі Володимирівка Бахмутського району (це Соледарська громада, — ред.) Звідти до Попасної [де вже точилися бої з росіянами] по прямій було близько 8-9 кілометрів”, — продовжує співрозмовник.
Для довідки:Цей газопровід простягається майже на пів сотні кілометрів. По всій його довжині — декілька кранів, які ділять його на ділянки по 10-30 км.
На останніх сотнях метрів у Володимирівці машина поліції загрузла у багнюці.
“У селі треба було виїжджати в поле. Було темно, сніг одразу танув. Поліцейська машина була попереду, вони влізли в калюжу та застрягли, не дивлячись на те, що то був “джип”. Витягти з багнюки ми їх не змогли. Я ухвалив рішення їхати далі самим, аби закрити той кран. Нам залишалося до нього максимум з півтора кілометра”, — згадує Летенко.
Було страшно, зізнається він: геть неподалік тривав бій між ЗСУ та російськими окупантами.
“У всіх очі були великі. Все гриміло, миготіло, місяця не було, нічого не видно, а потім як шарахне десь — спалах, і все видно: і під ногами, і один одного. Коли ми приїхали до крану: за кілометр-півтора до нас рвалися снаряди (я засікав, намагався відстань визначити). А вилітали вони ще ближче від нас. Тобто ми знаходились на середині поля, а по посадках йшла війна”, — розповідає газовик.
Механізм перекривання великих газогонів складний. Його приводять в дію за допомогою гідравлічного приладу зі спеціальним насосом.
“Складність полягала в тому, що такий кран закривають протягом 60-80 хвилин. Насос подає гідрорідину до циліндру з поршнем порціями по кількадесят грамів, а сам циліндр має об’єм у кількадесят літрів. І ось маленькими порціями треба ці пів сотні літрів перекачати, щоб гідрорідина штовхнула поршень, щоб та куля всередині труби крутнулася та перекрила газ”, — пояснює газовик.
На крані чоловіки працювали у суцільній темряві, аби не привертати уваги.
“Ми не користувалися ліхтариками. І привід крана досить складний: багато перемикачів, трубочок, маленьких краників — все це треба було навпомацки поставити у робоче положення та почати закривати кран. Працювали на насосі по черзі — максимум по 5 хвилин — та мінялися”, — розповідає газовик.
Під обстрілами та в умовах техногенної аварії закрити кран спромоглися вдвічі швидше, ніж зазвичай.
“Закрили ми його за 40 хвилин, без перекурів. Очі повилазили, давай бігом швидше-швидше, шарахне, всі присіли — підйом — далі, і так закрили. Машина стояла поряд, і мотор не глушили на всяк випадок. Якби [серед нас] був поранений, я б, не зважаючи на всі обставини, кинув все, схопив би його та повіз до лікарні”, — згадує чоловік.
Він зазначає: все заплановане вдалося, бо робітники працювали як єдиний механізм. Але пожежа на газогоні у Світлодарську все ж не припинилася одразу. Газ, який ще залишався у газопроводі між Володимирівкою та Світлодарськом, виходив та вигорав ще добу.
“Збитки від втрати газу внаслідок цієї аварії дуже великі”, — каже Володимир.
Та наслідки були б ще тяжчими, якби бригаді не вдалося перекрити газ, каже співрозмовник.
“Були б величезні втрати [газу]. Могла б статися більша трагедія, наприклад пожежа: могли б зайнятися ближні лісосіки чи сама ГРС, тому що стовп полум’я був дуже великим. Якби був вітер, хто зна, як би воно повернулось”, — міркує він.
Наступного дня, 11 березня, Володимир Летенко з кількома іншими працівниками поїхав вже на місце аварії до Світлодарська, аби оцінити шанси та доцільність ремонту. Той обстріл, за його словами, стався приблизно за кілометр від Вуглегірської ТЕС.
“Потрібно було ідентифікувати пошкодження. Ми виїхали туди з підрозділом ДСНС, зранку там все було тихо. ДСНСники почали обстежувати ділянку, щоб підійти до розриву. У трубі стирчав шмат ракети РСЗВ. Газ ще догорав, полум’я було заввишки 1,5-2 метри”, — розповідає Володимир Летенко про те, що побачив на місці аварії наступного дня.
Зовсім скоро росіяни почали обстрілювати ремонтників та рятувальників, тож довелося тікати з поля та ховатися. Чоловіки перечекали обстріл, оглянули ГРС ще раз та поїхали.
“Потім у нас було багато нарад, сперечалися. Як результат — аварійна бригада 17 березня 2022-го виїхала на місце пошкодження для проведення ремонту. Були і автокран, і екскаватор, і багато інших машин. Розкопали, вирізали пошкоджену ділянку труби, вварили нову, засипали та запустили її в роботу”, — розповідає Володимир Летенко.
Який стан того газогону зараз невідомо: з кінця травня 2022-го цю територію тимчасово контролюють росіяни.
“На тих трубах були дуже страшні бої. Я думаю, що вони побиті”, — каже фахівець.
І до і після того випадку подібні ситуації були, каже Летенко. За його словами, 2015-го російські окупанти та їхні найманці у Ясинуватському районі влучили у газову трубу ще більшого діаметру, у понад метр.
“І котлован там страшенний був, і трубу розірвало добряче. Було багато відключень газопроводів, які знаходились у “сірій зоні”, на тимчасово окупованих територіях та у небезпечних зонах дуже близько від передової. Було багато ремонтів, де “прилітали” снаряди та розривалися на поверхні: ззовні начебто нічого страшного, а сталевий газогін під землею зігнутий внаслідок дії вибухової хвилі”, — пояснює Летенко.
Тож газовики постійно вчаться, підвищують кваліфікацію та моделюють різні ситуації, аби швидше та ефективніше усувати аварії.
“Але ніхто не казав, що ми будемо робити це під звуки боїв. Попри це команда працює на “відмінно”. Хочу подякувати усім співробітникам нашої служби, водіям, газозварювальникам, лінійним трубопровідникам, токарю, обхідникам — усі спрацювали, як потрібно”, — каже чоловік.
Володимир Летенко пишається своїми колегами.
“Команда професіоналів! Склався такий кістяк, який треба лише організувати на об’єкт. Коли прибуваємо на місце, далі можна нікому нічого не казати: всі чекають лише команду “на старт”, — розповідає керівник підрозділу.
Багато хто повернувся працювати до Краматорська після того, як евакуювали своїх рідних у безпечніші регіони.
“Коли я почав продзвонювати свою бригаду та казав, що вони потрібні тут, ніхто не відмовився, усі погоджувалися та приїздили до Краматорська. Не зважаючи на те, що тут було “гаряче”, — додає співрозмовник.
Трудовий подвиг бригади краматорських газовиків відзначили й у профільному міністерстві — грамотами, і в самій компанії преміями, каже він.
Президент України Володимир Зеленський вручив Володимиру Летенку відзнаку “Національна легенда України” у Маріїнському палаці столиці під час урочистої церемонії до Дня Державного прапора України 23 серпня.
З початком повномасштабного вторгнення Росії цією відзнакою вшановують тих, хто своєю працею рятує, захищає та забезпечує життя: військових, медиків, волонтерів, енергетиків, працівників “Укрзалізниці”, які здійснювали евакуацію.
Володимир Летенко “ділиться” відзнакою зі своїми колегами. З цим, за його словами, погоджується і найвище галузеве керівництво країни.
“Ця винагорода — не мені, а все одно нашому колективу. Про це мені сказав і пан міністр енергетики Герман Галущенко після зйомок: мовляв, він розуміє, що там працювала команда, просто нагородити всіх одночасно цією відзнакою неможливо”, — каже наостанок Летенко.
Працівники саме цього підрозділу ТОВ “Оператор ГТС України” повертали газ на Донеччину після деокупації більшої частини Харківщини восени торік. 23 травня 2022 мешканцям Донецької області повідомили, що уся область окрім двох громад залишається без газу через військову агресію Росії. Оскільки на тимчасово окупованій Луганщині росіяни перекрили один з транзитних газопроводів та внутрішній магістральний газопровід. 15 вересня стало відомо, що після звільнення Ізюма з’явилась можливість повернення газу в Донецьку область, адже там проходить резервний газопровід. На початку жовтня у людей почали збирати заявки на підключення до газу, а до кінця року газовики повернули блакитне паливо вже до тисяч осель Донеччини.