Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 37-річного Володимира Коваленка. Чоловік став на захист держави на початку повномасштабного вторгнення. Воював у Бахмуті та біля Харкова. На Сумщині, де його батальйон тоді воював, отримав запалення легенів та помер в лікарні. Менш ніж за місяць до смерті захисник зробив пропозицію своїй коханій.
Спогадами про Володимира Коваленка з Вільним Радіо поділилися сестра бійця Лідія та цивільна дружина Юлія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Володимир Коваленко народився в Торецьку. Після закінчення місцевої школи №6 вирішив не продовжувати навчання й одразу ж пішов на роботу. Працював у шахті, а останні роки перед відкритим вторгненням почав їздити на заробітки в Київ. Там був охоронцем.
З початком повномасштабної війни Володимир добровільно став на захист держави.
“Ми з ним останнім часом спілкувались нечасто, бо в кожного своє життя, свої турботи. Але коли я запитала, чому він пішов воювати, отримала відповідь: «Рано чи пізно, але всі підемо у військо. Це моя територія, це моя країна, і я буду її захищати»”, — розповідає сестра військового Лідія.
Цивільна дружина Володимира телефоном дізналася про його рішення мобілізуватися.
“Десь на початку квітня я була на роботі, він мені зателефонував, сказав, що вирішив йти воювати. Тоді у нас в місті було вже досить гучно. І він сказав, що не може сидіти вдома, коли може бути корисним у війську”, — розповідає Юлія.
Воював Володимир у складі окремого штурмового батальйону OPFOR. Брав участь у боях за Бахмут та біля Харкова. За найменшої можливості виходив на зв’язок з рідними.
“Він не писав багато, не розповідав нічого. Писав “+”, “все ок”, “як ви?”. часу в нього не було, додому не відпускали. Ми спілкувались за кілька днів до Великодня по відеозв’язку. А потім Володимир перестав піднімати слухавку. Не змогла я тоді додзвонитись і до командира. А вже за кілька днів мама отримала сповіщення про смерть брата”, — розповідає сестра Лідія.
З цивільною дружиною Володимир бачився частіше. Вони познайомились на дні народження її племінниці та майже 8 років провели разом. Коли чоловіку вдавалося отримати кілька вихідних, Юлія приїздила до нього.
“Востаннє я до нього приїхала в березні [2023 року]. Він тоді потрапив до лікарні. Забрали його в медзаклад просто з позицій із пневмонією. Коли ми побачились, Володимир запропонував мені вийти за нього заміж. Хотів розписатись відразу, але я забула паспорт вдома. Ми домовилися, що він відпроситься на Великдень додому, тоді й розпишемося. Але Володимир не дожив до зазначеної дати. Помер в лікарні 15 квітня за день до Великодня”, — пригадує Юлія.
Близькі згадують Володимира дуже чуйним та добрим чоловіком, який завжди допомагав рідним та друзям.
Захисникові назавжди залишиться 37 років.
Вічна та світла пам’ять!