Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Херсонщини Станіслав Юрченко. Чоловік боронив Маріуполь та вийшов у полон з Азовсталі. Після реабілітації він вирішив повернутися до армії. Життя Станіслава обірвалось під Покровськом.
Брат Станіслава Андрій зв’язався з нашою редакцією через соцмережі. Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Станіслав Юрченко народився 27 січня 1998 року у селі Нововоскресенське Бериславського району Херсонської області.
До військової служби Станіслав працював охоронцем у Кривому Розі. 2019 року його призвали на строкову військову службу в Запоріжжя у військову частину 3029.
Рідні згадують Станіслава веселим та щирим. Він завжди міг підтримати добрим словом, посмішкою.
“Станіслав завжди був усміхненим, добрим, чуйним та милосердним. Мав завжди на меті допомагати іншим людям, знайомим та рідним. Він назавжди залишиться у спогадах тих, хто його знав, з посмішкою.
Він був дуже компанійською людиною, тому йому подобалось проводити активний час із друзями, смажити шашлики та жартувати. Дуже полюбляв кататись на машині, квадроциклах, грати в пейнтбол та футбол”, — згадує брата Андрій.
Після строкової служби Станіслав уклав контракт із армією та брав участь в АТО/ООС поблизу Маріуполя. Там чоловік і зустрів повномасштабне вторгнення.
Чотири місяці разом з побратимами він боронив Маріуполь та за наказом командування вийшов з Азовсталі в російський полон. У неволі Станіслав провів рік і вісім місяців та повернувся в Україну за обміном 31 січня 2024 року.
Після реабілітації захисник повернувся до своєї військової частини 3029 та продовжив оборону Запорізької області. Він був оператором БПЛА 15-ї бригади оперативного призначення “Кара-Даг”. Згодом його бригаду перевели на Покровський напрямок.
17 серпня разом з побратимами Станіслав вирушив на бойове завдання поблизу Миколаївки. Там Станіслав дістав важкого поранення. Про те, що сталося, рідним розповіли бойові товариші чоловіка.
“За словами його побратима, близько третьої ранку ворог почав штурмувати бліндаж, де перебував Станіслав і його побратими. Ворог переважав їх чисельністю, але вони тримали оборону до останнього. Станіслав був тяжко поранений зі своїми трьома побратимами, але їх вдалося евакуювати. У лікарні нам сповістили, що в Станіслава 90% опіків усього тіла та осколкове поранення коліна. Усі лікарі не давали надії на те, що він буде жити, але Станіслав боровся за своє життя десять днів. На жаль, 28 серпня 2024 року його серце зупинилось”, — згадує Андрій.
Захисника поховали у рідному селі.
У Станіслава залишились батьки та брат Андрій, який також несе службу у Запоріжжі.
Рідні створили петицію з проханням надати Станіславу звання Героя України.
Світла пам’ять полеглому захисникові.